Невідомі рейдери хочуть захопити письменницький будинок по Банковій, 2? (ЗАВЕРШЕННЯ)

(ПОЧАТОК МАТЕРІАЛУ В ПОПЕРЕДНІЙ ПУБЛІКАЦІЇ)



АНАТОЛІЙ ГАЙ: "ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ" ПО-БАРАНІВСЬКИ, АБО НА КАЛЕНДАРІ НСПУ – 1937 РІК?

фейлетон

Автор: Анатолій Гай

Прочитав у Інтернет-газеті "Українська правда" на блогу Андрія Окари матеріал "Владимир Казарин: от банка до Банковой: голова НСПУ Виктор Баранов как зеркало украинской культурной контрреволюции" і лише плечима стенув: чого ті кримські письменники так обурюються?

Ну прийняла Президія найдемократичнішої творчої спілки (принаймні такою НСПУ була до того, як її очолив В. Баранов у листопаді 2011 р.) в далекий від статутних принципів спосіб 15-ть нових письменників-новобранців Криму. Не сотню ж, як прийняла у Києві на перших своїх засіданнях інколи без жодної книжки, а лише з газетними публікаціями, без відома обласних письменницьких організацій, без належно оформлених справ – зате своїх! у ейфорії від перемоги аж у 5 (п'ять!!!) голосів делегатів минулого з'їзду письменників.

Ну вигнав Віктор Баранов зі зборів кримських літераторів – не членів НСПУ. Ну трохи допоміг йому в цьому дуже відповідальний секретар НСПУ Володимир Барна, який після невдалого рулювання Тернопільською обласною письменницькою організацією двічі підряд одержав від своїх колег на звітно-виборних зборах "гарбуза", тож перебрався у столицю керувати уже не однією, а трьома десятками обласних (а що, тернопільчани, маєте?!! Не вмієте ви цінувати справжніх кадрів!). Але ж не розігнав цей творчий тандем самі збори, хоча міг би. А що! Їм, спілчанським вождям, усе можна.

Ну проштовхнули замість знаного й шанованого письменника, громадського діяча, професора Кримського університету Володимира Казаріна голосами невідомо коли, ким і за якими документами прийнятих до лав НСПУ письменницьких "тушок" на посаду голови письменницької організації АРК регіонального директора "Приватбанку" Бориса Григоровича Фінкельштейна. Не менш знаного і шанованого, але тільки В. Барановим і його командою, бо ми досі про такого російськомовного письменника в українській літературі не чули. До речі, судячи з публікації, також підпільно прийнятого до НСПУ чотири місяці тому і без зайвих свідків та розголосу пошанованого В. Барановим врученням йому письменницького квитка на якійсь прибанковій конспіративній квартирі.

Але хіба й це трагедія? Не справиться Фількенштейн – кримські письменники матимуть змогу через три роки чи й раніше на більш демократичних зборах відправити такого дорогого Віктору Баранову письменника-фінансиста, що навіть готовий забрати його до Києва своїм заступником, у відставку.

А от членам Київської обласної письменницької організації, на відміну від кримських колег, нинішня Президія НСПУ ніяких шансів на виживання не залишила. 25 вересня 2012 р. на своєму засіданні вона проголосувала за ліквідацію організації письменників Київщини (див. офіційне повідомлення "Засідання Президії Ради НСПУ" на 2-й сторінці "Літературної України" у N37 від 27.09.2012). Рішення по-письменницьки геніально коротке, без будь-якої трати душевних і розумових сил на мотивацію. Розігнали – і все, бо ТАК ВИРІШИЛА ПРЕЗИДІЯ НСПУ. А це вам не якісь там ревтрибунал, ЧЕКА, сумнозвісна сталінсько-єжовсько-беріївська "трійка" чи "найгуманніший у світі" народний суд почилого без Бога СРСР, які "ліквідовували" кого у підвалах Жовтневого палацу, кого у Биківні, а кого повільним замордовуванням на соловецьких та інших гулагівських табірних нарах. Але тільки вміло підібраний новим головою Барановим і законно обраний з'їздом колегіальний орган творчої спілки України міг додуматись до "ліквідації" одразу цілої організації. Причому проголосувала Президія, як це заведено у "найдемократичніших" суспільствах, партіях і організаціях, ОДНОГОЛОСНО.

Та хіба письменники Київщини це оцінили? Замість вдячності за "гуманне" рішення почали обурюватись, протестувати. А їх же не розстріляли і не відправили за колючий дріт, – всього лише розігнали. Ще й поблажливо запропонували влитись у Київську (міську) письменницьку організацію. Хоча їй до них не буде ніякісінького діла, бо своїх майже вісім сотень членів, і з якої у 2003 році вони ледве вирвались. Зрештою дійшли до того, що 29.09.2012 р. скликали загальні збори, на які з'їхалося 29 членів "скасованої" організації з 46-ти. І що б ви думали?! Також ОДНОГОЛОСНО осмілились визнати рішення Президії про розпуск Київської обласної організації НСПУ незаконним! Більше того, вимагають відмінити ганебну постанову і дати повідомлення про це в "Літературній Україні", а також скликати позачергові звітно-виборні збори організації.

Ще семеро членів КОО НСПУ, які роками й десятиліттями не виходять зі своїх квартир через хвороби та дуже поважний вік, написали заяви з вимогою зберегти Київську обласну письменницьку організацію.

Щоправда, не всі члени КОО НСПУ висловили свою думку, бо декого не змогли знайти. Але ЖОДЕН член КОО НСПУ, до кого достукались, не висловився за розпуск своєї обласної письменницької організації.

Чи врахує цю з її точки зору абсолютно неважливу для спілчанського ареопагу колективну думку нинішня Президія НСПУ, яка з неймовірною легкістю порушила закони України "Про громадські організації", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", Статут НСПУ і Положення про Київську обласну організацію НСПУ, затверджене такою ж законно обраною Президією НСПУ в червні 2003 року?

Тут одностайної думки у письменників Київщини, як і в усіх зацікавлених, немає. Песимісти пророкують, що своє незаконне рішення Президія спробує "узаконити" на найближчій Раді НСПУ, де, як вони вважають,шляхом чисток більшість становлять слухняні виконавці волі В. Баранова і його команди. Оптимісти твердять, що переможе здоровий глузд і Президія врахує думку 46-ти членів НСПУ, які мають і хочуть надалі мати свою власну обласну організацію та в її складі кілька міськрайонних, які, не взявши за роки свого існування з каси НСПУ жодної копійки, ведуть велику творчу, видавничу, просвітницьку і громадську роботу на Київщині.

А реалісти впевнені, що втілюється дуже проста і давно відпрацьована в Україні рейдерська схема: нинішня Президія НСПУ цілком в дусі проголошеної програми "очищення, перезавантаження, деполітизації" послідовно впроваджує зачистку неугодних кадрів у областях, ставить слухняних голів (авторів однієї-двох книжчин-"метеликів") або й зовсім ліквідовує письменницьку організацію, яка так чи інакше причетна до майна НСПУ і може становити певну небезпеку при його "прихватизації". Скажімо, Київська обласна майже 9 років працювала в Будинку письменників у Києві на Банковій, 2, а на території Київщини розміщений Ірпінський Будинок творчості. В Криму знаходяться інші Будинки творчості НСПУ. Є передчуття, що наступними у списку на упокорення чи й ліквідацію стануть Одеська ОО НСПУ (має на своїй території Будинок творчості) та Львівська ОО НСПУ (з Трускавецьким пансіонатом "Нафтуся").

Який з прогнозів справдиться – покаже час. Одне можна прогнозувати стовідсотково: не всі письменники побредуть слухняною отарою туди, куди вкаже без оглядки на закони, совість і здоровий глузд Віктор Баранов – "найдемократичніший" з усіх керівників Спілки письменників України від дня її створення і до дня запланованого ними чи за них майбутнього розпуску Спілки. Той самий "патріот" і "демократ", котрий у серпні цього року в найчорніші дні нашої нерівної битви з неукраїнською владою, яка проштовхувала "двуязичний" антиукраїнський закон, "колєнопреклоньонно" прийняв з рук цієї влади орден "За заслуги" ІІІ ступеня. Орден як визнання "особливих" заслуг за трохи більш ніж піврічне скандальне керівництво письменницькою спілкою.

... А "тушкова" хвороба в Україні, виявляється, дуже заразна. Боронь Боже, аби не переросла в епідемію на зразок пташиного чи свинячого грипу...

Анатолій ГАЙ,

член СПУ з 1986 р., Ради НСПУ з 1995 р.,

Президії НСПУ з 2005 до 2011 р.

7 років очолював Київську обласну письменницьку організацію,

яка виросла за цей час з 18-ти до 46-ти членів

P.S. (уже без гумору, навіть сумного)

У липні 2012 року я ще до скандалу ДОБРОВІЛЬНО подав В. Баранову заяву про звільнення з посади голови Київської обласної письменницької організації у зв'язку з переходом на іншу роботу. Отже, нині написав усе вищевикладене не з позицій "ображеного", як це поквапились приписати професору Володимиру Казаріну.

Я не боюсь тієї неправди, яку пишуть про мене семеро секретарів НСПУ на офіційному сайті НСПУ і в її друкованому органі "Літературній Україні", де після вимушеного, крізь зуби, "Було б несправедливим не визнати значної помітної організаційно-творчої роботи у середовищі письменників Київщини" вилили на мене стільки бруду й брехні, як не діставалося ніколи за все моє довге й нелегке життя.

Згадаю лише найбільш кричущі.

Щодо нібито розікрадених Гаєм коштів НСПУ. Названі суми Київській обласній організації НСПУ ніколи не перераховувались. Очевидно, мова йде про перерахування на, надрукування довідників НСПУ до VI з'їзду письменників, проведення Всеукраїнської наради молодих літераторів у Ірпені, яку я очолював, та випуск альманаху з творами її учасників за договорами, які укладало тодішнє керівництво НСПУ з господарськими та поліграфічними підприємствами Київщини, бо Ірпінь саме на її території. А про деякі з наведених на сайті сум і організацій, яким вони перераховувались, я взагалі не маю ніякого уявлення, бо ніколи навіть не чув про них. Дуже прошу Ревізійну комісію НСПУ незаангажовано розібратись з моєю участю в цих грошових перерахуваннях і сказати людям правду, куди й на що вони перераховувалися.

Щодо звинувачення "Натомість зареєстровано Білоцерківську міську організацію НСПУ (така структура не передбачена жодним пунктом Статуту НСПУ), головою якої є Анатолій Гай." Пораджу секретарям НСПУ відкрити діючий Статут НСПУ на сторінці 9 і прочитати пункт 4.1.: "НСПУ має свої організації в автономній республіці Крим, в областях та містах України". То чому створена 12 червня 1997 р. Білоцерківська міська організація НСПУ, яка на момент створення налічувала 7 членів (нині 14-ть) "...не передбачена жодним пунктом Статуту НСПУ"? Ще раз підтверджується впевненість, що наші нинішні спілчанські керівники, судячи зі зроблених за неповний рік порушень, або взагалі ніколи не читали Статут НСПУ, або повністю його ігнорують і керують творчою організацією по своїм "понятіям".

Тепер про те, як "сприяли" виданню спілчанського довідника тодішній голова Київської міської організації НСПУ В. Баранов і його підлеглі. Саме з їхньої вини у довідках письменників Києва – більше півтори тисячі помилок. Багатьох київських письменників просто "забули". В новому довіднику 2012 року я, за свій кошт обдзвонивши всіх членів НСПУ, наскільки зміг додзвонитись, ці помилки повиправляв. А от обвинувачуючий ареопаг – нинішні секретарі НСПУ Л. Голота, С. Пантюк, М. Сидоржевський, М. Слабошпицький взагалі не надали своїх творчих довідок, і я збирав, наскільки це було можливо за два місяці перед з'їздом, матеріали про них з різних публікацій.

Щодо нібито переданих мені "Українським письменником" матеріалів. Так, передавались, але тільки частина попереднього письменницького довідника 2006 року, – без фотознімків письменників, у розкиданому вигляді. Все одержане довелось переробляти як застаріле, набирати і верстати заново. Нинішнє керівництво "Українського письменника", яке уже не є спілчанським монополістом, бо такі ж письменницькі видавництва нині створені у кількох областях, до тих матеріалів не має ніякого відношення. Та й не ми, спілчани, вирішуємо, що, кому і по чім друкує нинішній "Укрпис", а його новий директор за фінансової підтримки нинішнього спілчанського керівництва.

Щодо орденів. Ніколи я не виколінковував їх у начальства чи влади ні під час військової служби, в тому числі і в "гарячих точках", ні в незалежній Україні. Одержував їх за тяжку, часто небезпечну для життя службу або за конкретну заслугу. А згадувані у звинуваченні ордени "За заслуги" вручили нам з дружиною за кращі в Україні книги про Голодомор 1932-1933 років, – мені у 2007-му, а Галині – у 2008-му році за рейтингами Інституту національної пам'яті України.

Щодо депутатства. Невже я вчинив щось проти совісті чи НСПУ, коли виборці аж шість разів, починаючи ще з радянських часів, з-поміж багатьох кандидатів надавали мені мандат довіри відстоювати їх інтереси в обласній чи міській радах? Звинувачувати за це можуть або заздрісники, або дуже не люблячі мене люди.

Щодо обласної літературної премії ім. Г. Косинки. Її після відкритого обговорення таємним голосуванням присудила Галині Гай у творчому змаганні з кількома кандидатами за збірку поем і віршів комісія з 6-ти відомих письменників і 3-х представників обласної влади. Я на цьому обговоренні з етичних міркувань навіть не був присутній, що підтвердять мої колеги-письменники. Отож твердження Секретаріату НСПУ "Хоча попереднім рішенням журі премію присуджено іншому письменникові. У Гаїв уже й премії приватизовано!" є абсолютно безпідставним, неправдивим і по суті своїй наклепницьким.

Щодо відмови у перевірці справ КОО НСПУ Ревізійною комісією НСПУ. Я дійсно попрохав Г. Тарасюк проводити перевірку разом з ревізійною комісією КОО НСПУ. Після цього повторно питання не ставилось. Більше того, невдовзі мені зателефонувала сама Г. Тарасюк і повідомила, що вона не згодна з нинішнім курсом керівництва НСПУ і подала заяву про звільнення. Чи підтвердить відома письменниця і до обрання на високу посаду член нашої обласної організації факт такої розмови – то на совісті самої письменниці.

Я й нині готовий відзвітувати про свою роботу і кошти, що залучались мною для підтримки письменницької діяльності на Київщині і зроблю це на звітно-виборних зборах нашої організації, які ще два місяці тому мав скликати Секретаріат НСПУ, а не всупереч законодавству України про громадські організації наказом голови НСПУ призначати керівником невідомого письменникам Київщини чоловіка, прийнятого в НСПУ в лютому 2012 року. Ще до конфлікту я дійсно називав у числі кількох письменників Київщини як такого, хто через якийсь час, ознайомившись з письменниками Київщини, міг би очолити нашу організацію. Але чи було це з мого боку злочином або підставою розганяти всю обласну організацію в складі 46-ти письменників?

І так можна пройтися по кожному пункту майже кримінального, але повні-стю сфальшованого звинувачення на мою адресу.

Важко боротися з неправдою, якщо вона влада. Але оберегами у нашій борні з колишнім моїм товаришем по курсантському взводу Віктором Барановим, морально знищеним єзуїтською школою комуністично-комсомольського ПІДмосковного ЦеКа, та його одно-СТАЙНИМИ Секретаріатом і Президією стоять світлої пам'яті Олесь Гончар і нині сущий Віктор Міняйло, які дали мені рекомендації в Спілку письменників як наказ не втрачати справжніх орієнтирів, інші світочі незнищенного українського слова, закатовані письменники-мученики. Нині їхню пам'ять хочуть проміняти на ласку антинародної влади, на ордени, премії, столичні квартири, земельні наділи під Києвом, вимріяну Барановим та відкрито озвучену ним на письменницькому з'їзді нову штаб-квартиру НСПУ десь у глухому закутку Києва, зате з з кав'ярнею і більярдом, замість проданого Письменницького Храму на Банковій.

Отож, якщо проаналізувати все вище наведене, постає закономірне питання: то хто загрожує розколом НСПУ? Ми з Казаріним чи Секретаріат з Президією своїми безвідповідальними діями аж до незаконної ліквідації обласних письменницьких організацій?

Вірю, що ми з Казаріним – не два такі диваки на всю письменницьку спілку. Що таких – багато. Що ми не змиримося з "беспрєдєлом" нинішньої спілчанської влади, ніколи не підтримаємо "деполітизації", а фактично зміни політичних орієнтирів – від опозиційного радикалізму в обороні українства, яким Спілка письменників вирізнялася навіть у найчорніші часи, до бридкого неоконформізму. Бо маємо честь і совість.

Але, браття-письменники, не мовчіть за принципом "моя хата скраю". Шліть Секретаріату і Президії листи з протестами, виступайте на сайтах, розповідайте українській громадськості, хто і з чим прийшов до влади в НСПУ і що та якими методами чинить. Апелюймо до Ради старійшин і Ради НСПУ, інших творчих спілок, правозахисних організацій, ПЕН-клубу. Бо сьогодні нізащо розігнали письменницьку організацію Київщини, а завтра розженуть вас чи й усю Спілку!

На жаль, поки що і в державі, і в НСПУ правлять бал "тушки". Але вірю, що не за ними майбутнє в нашій Україні і в нашій письменницькій родині.

Анатолій Гай,

15 жовтня 2012 р.,

м. Біла Церква Київської області

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.