Гулак-Артьомовскій 150 років тому навчив українців – як позбутись окупаційного політичного режиму та повернути собі Землю Обітовану (Україну)

Тут оце виповнилось 140 років з дня смерті Семена Гулака-Артемовського (1813-1873) – композитора та співака, автора першої великої та, мабуть, й досі найцікавішої української опери "Запорожець за Дунаєм". І десь навесні виповниться 150 років з дня прем'єри опери в Маріїнському театрі (1863). І взимку виповнилось аж 200 років з дня народження. (Насправді, Семен Степанович "Гулак-Артьомовскій" не займався виробництвом "Артемівського" шампанського, як думає Віктор Янукович.)

Його духовним батьком став композитор Михайло Глінка: він знайшов Гулака у Києві, в хорі Михайлівського монастиря – якраз тоді підбирав артистів для своєї нової опери "Руслан и Людмила", тож партія Руслана написана спеціально під голосову теситуру Гулака-Артемовського (бас-баритон), він же стане виконавцем цієї партії на прем'єрі у Москві (1846).



У Москві ж знайшов Гулак-Артемовський і свій останній притулок – на Ваганьковському кладовищі (тому самому, де Єсенін, Висоцький, Окуджава та тисячі інших артистичних та богемних покійників).

Ми подумали, що неправильно, коли про Гулака-Артемовського майже ніхто не згадав, і вирішили зробити невеличку акцію. Так сталось, її підтримало лише двоє – автор цих рядків та власкор "Укрінформу" у Москві Ігор Соловей. Були ще охочі, але ми всі не співпали у часі і трохи розминулися.

Отже, ми пішли на Ваганьковське кладовище шукати могилу Гулака-Артемовського. Таки знайшли: це ділянка N33 (за колумбарієм), десь в самій гущині – якраз біля невеличкої стежки, що проходить посередині ділянки. Знайти не так просто, бо це залишки старого захоронення XIX століття, а навколо – захоронення 1960-1980-х. Але нам пощастило не блукати довго. (Для тих, хто схоче туди сходити: це метро "Улица 1905 года".)



Пом'янули композитора (молитвою – не алкоголем), зробили навколо красиво, пересвідчились, що він не забутий – хтось приніс квіточки з жовто-блакитними стрічками, хтось посадив живі квіточки в землю.



А ось що написано на цьому аркуші:

Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка

Сергій Проскурня

"НЕВІДОМИЙ АРТЕМОВСЬКИЙ"

Документальна історія на одну дію з музикою, піснями і танцями

Ролі і виконавці

За СЕМЕНА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО – Павло Гончаров

За МИХАЙЛА ГЛІНКУ – Олександр Павлютін

За ПОРФИРІЯ МИХАЙЛОВА-ОСТРОУМОВА – Олег Телятник

За ДЖУЛІО АЛАРІ, ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША – Олександр Гуменний

За ІВАНОВА-батька – Юрій Берлінський

За ІВАНОВУ-мати – Тетяна Крижанівська

За ОЛЕКСАНДРУ ІВАНОВУ-ГУЛАК, дружину – Наталя Панекіна

СПІВАК (Андрій) – Роман Походня

ГОЛОСИ: МИТРОПОЛИТ, ЛЬВОВ, ГЕДЕОНОВ, ВАЛУЄВ – Андрій Жила

ПУБЛІКА, ГАЗЕТЯРІ, КРИТИКИ, КЛІР, АКТОРИ ІМПЕРАТОРСЬКИХ ТЕАТРІВ, ХВОРІ – Сергій Бобров, Микола Зайнчківський, Олег Телятник, Олексій Клименко, Олександр Кузьменко, Ірина Чваркова, Марія Марущак, Тетяна Гребень, Наталія Панекіна, Катерина Шакалова.

ХОР: Сергій Бобров, Микола Глазов, Олександр Гуменний,

Андрій Жила, Микола Зайнчківський, Віктор Коломієць,

Михайло Кондратський, Олександр Кузьменко, Олександр Кузьмін,

Олексій Клименко, Юрій Прокопчук, Олег Телятник;

Олена Брехаря, Наталія Вігран, Наталія Глазова, Тетяна Гребень,

Надія Корбут, Тетяна Крижанівська, Анна Куриленко, Марія Марущак, Світлана Москаленко, Наталія Панекіна, Лідія Попова, Людмила Скобель, Людмила Талах, Ірина Чваркова, Катерина Шакалова.

ГОПАК: Юрій Гребень, Сергій Коваленко, Сергій Пономаренко, Дмитро Потапчук; Лілія Бурлакова, Юлія Донська-Гуменна, Ірина Маслова, Наталія Науменко, Олена Пономаренко, Анна Руденко, студенти Канівського училища культури.

Оркестр театру.

Режисер – Сергій Проскурня

Музичний керівник – Олена Бєлкіна

Балетмейстер – Володимир Татарінов

Художник – Сергій Ридванецький

Художник костюмів – Наталія Ридванецька

Помічник режисера – Ірина Чваркова

Прем'єра вистави відбулась 16 лютого 2013 року.



До речі, як з'ясувалося, виставу "НЕВІДОМИЙ АРТЕМОВСЬКИЙ" буде показано у Черкаському театрі також 25 та 26 квітня (початок о 18:30).



І ось що мені подумалось.

Дійсно, Гулак-Артемовський написав дивовижну оперу, яку аж ніяк не треба розглядати як апофеоз колоніального етнографізму, "шароварництва" чи "народного колориту" (а саме так робили за Сталіна, саме так робить і багато сучасних режисерів, трактуючи цікаву драматичну епопею як "шароварний" водевіль). Не є вона і втіленням модного у 1860-х натуралізму, реалізму чи "передвижництва".

Вважають, що Гулак-Артемовський, який співав у великій кількості італійських опер, відчув вплив Моцартового "Викрадення із сераля" та "Італійки в Алжирі" Россіні. Певною мірою і це теж. Звісно, в "Запорожці" можна простежити вплив італійської опери-буффа (комічної) та опери-серіа (героїчної), але присутні вони там одночасно – так само, як і в операх Глінки "Жизнь за царя" та "Руслан и Людмила", арії з яких просто забиті італійськими мелізмами. Але це не заважає "Запорожцю" бути оригінальним та вокально досконалим витвором, який не орнаментований народними мелодіями, а розвиває оригінальну, глибоко українську за духом професійну музику. Тобто робить те, що в російській музиці зробив Глінка.



Дехто припускає, що ця опера могла стати останньою краплею – десь за місяць після прем'єри було видано той самий Валуєвський циркуляр. Ще тривало чергове польське повстання і влада реально лякалась сепаратизму та всіляких національно-культурних рухів і "пробуджень".

Дійсно, оперу не ставили понад 20 років – вдруге її представили публіці аж у 1884 році в Ростові-на-Дону. І це при тому, що вона є апофеозом монархізму! Хай там запорожці скептично згадують зруйнування Січі Єкатериною II та Потьомкіним. Але поворотним в сюжеті опери стає втручання справедливого монарху – султану, який є своєрідним "Deus ex machina" (Богом з машини), що вирішує драматичні конфлікти та повертає лад і спокій. Завдяки його мудрості запорожцям дозволено повернутись в Україну (точніше, з Оттоманської Порти до Російської імперії). Це прямий натяк на царський режим! Більше того, сам композитор подарував клавір опери великому князю Миколі Миколайовичу – у вдячність за грошову премію.

Хоча реальні запорожці більшою мірою тікали з Російської імперії на Задунайську Січ, яка тоді була турецькою, ніж навпаки. Але сам цей сюжет із поверненням в Україну має в Гулака-Артемовського декілька вимірів.



По-перше, вимір імперсько-колоніальний: в контексті будь-якої імперської культури колоніальне розмаїття створюється завдяки "шароварницькому" дискурсу. Імперія ніби підкреслює свою універсальність завдяки різнобарвним племенам "поющим и пляшущим".

По-друге, вимір особистісний: вважається, що Гулак-Артемовський, живучи в Санкт-Петербурзі, мріяв повернутись в Україну. І під кінець життя зробив це символічно: – усі його герої, уся Задунайська Січ, врешті решт таки повертаються на батьківщину. До речі, саме Санкт-Петербург стає для української культури XIX століття одним з головних генеруючіх центрів. Мотиви туги за Україною та образ України як образ втраченого раю формують творчість і раннього Гоголя, і Шевченка, і Гулака-Артемовського.



Ну і, по-третє, трохи прихований вимір, який лежить на дні символічної конструкції "Запорожця за Дунаєм" і який режисери чомусь оминають або взагалі не бачать, зосереджуючись на комізмі Одарки та Карася чи на ліризмі Оксани та Андрія. А саме, ця опера – це історія про вихід (саме про вихід) богообраного (саме богообраного) народу з єгипетського (чужинського) полону у Землю Обітовану. Історія набуває містично-патетичного, біблійного звучання у заключних арії Андрія та хорі "Владика Неба і Землі" ("Блаженний день, блаженний час").

Такі от думки спіткали мене на смиренному кладовищі.





PostScriptum (для українських композиторів).

Шановні українські композитори!

150 років відбувається, як Гулак-Артемовський написав свого геніального "Запорожця". За ці півтора століття ніхто з вас не написав нічого, що б перевершило цей шедевр. Пропоную виправити цю ганебну ситуацію і щось таке гарне написати!

Тому, хто хоче написати, але бракує цікавих оперних сюжетів, повідомте.

Тому, хто напише геніальну оперу, цей блог обіцяє промоушн та інформаційну підтримку...



Ось так виглядає Ваганьковське...







А ось найпопулярніший в'язень цієї обителі – к нєму нє зарастьот народная тропа...



Нижче – три кіноваріанти "Запорожця за Дунаєм" – 1937, 1953, 2007...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.