Тарас Шевченко vs. Клей ''Момент'', або Чи заважає поезія перетворитись на люмпена?

Тут така новина пішла – студентів Київського Університету св. Владимира / Т.Г. Шевченка примусово привчають любити поезію. Себто до 200-ліття Шевченка усім студіозусам факультативно пропонують прослухати цикл лекцій про поета та художника, підготовлений на якійсь з кафедр філфаку.

І люди, що мені про те переказали, страшенно обурювались – мовляв, ну хіба нема чого ще вчити в університеті? Навіщо сучасним студіозусам, в яких повно і айфонів, і айпадів, і вакуумних навушників, і "вконтактє" – навіщо цим свєрхчєловєкам вусатий архаїчний дядько з XIX століття – у кожусі та з віршами, нашкрябаними гусячим пером?

Я теж страшенно обурився на професорів-тоталітаристів, оскільки, як я думаю, вивчати бухоблік набагато практичніше, ніж поезію. А бухати – набагато краще, ніж взагалі вчитись. Гасити пиво біля метро – набагато шляхетніша справа, ніж читати вірші. Нюхати клей "Момент" – набагато цікавіше, аніж вести екзистенційні розмови про смисл буття з такими ж непрактичними людьми, як і ти сам. Ну і ресторан або будинок терпимості – набагато корисніша установа, аніж музей Шевченка.

Але, як то кажуть, раніше вічні думки записували гусячими перами, а тепер гусячі – вічними.



Я зацікавився – хто і з яких причин придумав цей курс. І, головне, який інтелектуальний рівень тих лекцій. Бо й справді, ніхто так не навчив ненавидіти українську літературу, як середня школа. (Особисто мені пощастило: оскільки ніякої української літератури в Росії не було й бути не могло, я її відкрив для себе сам – за допомогою батьків, бабушки та інших.) Але вже здалеку очевидно: є тут якась таїна незрозуміла.

Почав розшукувати кінці.

Авторів не розшукав, але, зрештою, знайшов програму цього курсу.

Цікаво, що це фактично два різні курси – для гуманітаріїв та студентів з природничих факультетів.

Проблематика така:

Творча біографія Т. Шевченка як приклад реалізації геніальної особистості.

Особливості націософської концепції Т. Шевченка.

Аксіологічні засади творчості Т. Шевченка.

Екзистенційно-етичні мотиви у творчості Т. Шевченка.

Творчість Т. Шевченка в контексті світового романтизму.



Не знаю, як це реалізується, але написано красиво. Головна проблема Шевченка – очиститись від того жахливого іміджу "кобзаря", "народного поету", "національного пророку", автора "Заповіту", який йому зробили за останні 150 років. Якби сам Шевченко все це міг бачити, то, певно б, вдавив би усіх цих витворювачів та служителів його культу.

Але якщо ці лекції в Київському Університеті читають люди небанальні, то я б на їхньому місці ще б книгу таку невеличку написав – за подібною проблематикою. Я й сам зараз пишу статтю під назвою "Український проект" Тараса Шевченка в контексті альтернативних проектів української національно-державної ідентичності, тому зараз багато думаю про те, як екзистенційна проблематика та теургічні мотиви в мистецтві здатні переформатовувати реальне життя, впливати на соціально-політичні процеси та розвертати хід історії.

Адже Шевченко – це чи не найсильніший в світовій історії приклад того, як поезія, тобто слова, поставлені в певному порядку, здатна впливати на перебіг міжнародної політики, здатна творити нових людей, здатна трощити та зшивати наново державні кордони.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.