ДРУГИЙ ШАНС МАЙДАНУ. Чи зможе Народне Віче змінити Історію?

Те, що відбувається тут-і-зараз, в центрі Києва, з точки зору політичної філософії та політології слід визнати революцією.

Не бунтом рабів, не карнавалом приколістів, не перформансом художників-постмодерністів, не флешмобом студентів, а усвідомленим протестом свідомих громадян проти феодально-олігархічної соціальної системи. Ці події, як і революцію 2004 року, можна класифікувати як буржуазну революцію, але таку, якою вона є не в XVII-XIX століттях, а у XXI столітті – в умовах постіндустріального інформаційного суспільства, в добу кризи Модерну, в умовах переходу до VI технологічного укладу.

При цьому в українському протесті євро-тема відходить на другий план, а на першому – усвідомлення, що нелегітимною є влада, яка розпочала війну проти власного народу, нелегітимною є вся соціально-політична система, яка з України-як-земного-раю робить Україну-пекло, яка змушує тікати найрозумніших людей, а тих, хто не втік, перетворює на кріпосних люмпенів.

Кривавий розгін Майдану в ніч на 30 листопада став шоком для всього українського суспільства, світовою топ-новиною та підставою для розривання "суспільного договору" між владою та народом.

Політична теорія розрізняє два відмінні явища: легальність (відповідність писаному закону) та легітимність (моральна довіра, яку народ надає владі).

Насправді, немає єдиного критерію для всіх країн та політичних систем – за якою саме межею влада втрачає легітимність. Жорстокість дій "беркуту" можна порівняти з жорстокістю дій ОМОНу під час розгону демонстрації на Болотній площі у Москві 6 травня 2012 року, але в умовах російської політичної культури подібний тип поведінки ще не є підставою для визнання влади нелегітимною. Події 4 червня 1989 року в Китаї, коли в Пекіні на площі Тяньаньмень танками було розчавлено сотні китайських студентів, стали підставою для персональних санкцій по відношенню до членів уряду Китаю, але не призвело до делегітимізації системи всередині країни.

Але українські події, виміряні критеріями, категоріями та уявами про добро і зло української політичної культури та української політичної системи, повністю делегітимізують верховну владу в цілому, а також осіб, які займають певні керівні посади.

Нелегітимність влади та уявлення про суверенітет та природнє право народу – це концептуальна основа для цікавих дій. Так, 1 грудня був простір для історіотворчості – прямо на Народному Вічі на Майдані: там могло відбутись проголошення нового органу народного самоврядування, який би спирався на принципи народної довіри та прямого народовладдя. Такий орган мав би звернутись за визнанням до країн Європи, США, РФ, Генеральної Асамблеї ООН, Ради Європи та інших.

Але подібний сценарій є, по-перше, ризикованим, по-друге, має багато застережень, по-третє, під нього немає достатньої кількості "буйних" опозиціонерів, які б не побоялись взяти на себе не лише владу, а також і відповідальність. По-четверте, його успішна реалізація могла мати місце лише протягом одного дня – неділі, 1 грудня. Бо кривава субота надавала максимального розголосу діям влади, похитнула їхні ряди (Льовочкін, Богословська, Жванія) і мобілізувала незлічену кількість громадян на акцію Народного Віча. Наступні ж події, насамперед, провокація із штурмом Адміністрації, позбавляли опозицію тих переваг, що в них були після розгону Майдану. Вікно можливостей прикрилося.

Автор цих рядків абсолютно переконаний, що Юля Тимошенко, будь вона на свободі, діяла б саме так або подібним чином. Але її рівень політичної енергетики та харизми є унікальним в нинішній українській політиці (через що вона, власне, і сидить).

Слід зосередитись і на засторогах, які мав той проект.

По-перше, подібні дії є незаконними, тому їх не визнають Європа та США.

Але можна згадати, як у листопаді 2012 року і країни ЄС, і США визнали сірійську опозиційну коаліцію в якості єдиного легітимного представника сірійського народу та тимчасового уряду.

По-друге, проголошення неконституційного органу може спровокувати розкол країни – за зразком Сіверськодонецька-2004.

Якщо зволікати та довго вирішувати, то подібна загроза стає реальною. Але після кривавої суботи влада була деморазілованою та не здатною на дії щодо розколу країни.

По-третє, подібні дії опозиції можуть спровокувати силову відповідь влади та великий громадянський конфлікт, а то й громадянську війну.

На тлі кривавої суботи та того шоку, що пережило все українське суспільство, вірогідним сценарієм був би перехід силовиків на бік народу та відмова застосовувати зброю проти мирного громадського протесту. Коли для більшості громадян є очевидною нелегітимність влади, подальші події розгортаються як сніжний ком.

По-четверте, такі дії незаконні, за них передбачена кримінальна відповідальність. І оце питання заслуговує найбільшої уваги.

Опускаємо питання про те, чи можна подібні гіпотетичні дії вважати "крайньою необхідністю", чи можна до їхньої кваліфікації застосовувати принцип аналогії закону та права, чи можуть опозиціонери скористатись депутатським імунітетом від переслідування (про останнє можна було б попитати Ігоря Маркова).

Але описані події з проголошення неконституційного органу можуть трактуватись як незаконні, але легітимні, чия легітимність спирається на природнє право.

Природнє право (естественное право, jus naturale) аж ніяк не є правовим нігілізмом, не є ситуацією "загибелі права", не є відходом од принципу пріоритету права. Природнє право та філософсько-правові доктрини – це основа європейської правової культури, це фундамент європейських правових систем (і римської континентальної, і англосаксонської).

Природньоправові доктрини є основою філософії права. Природне право виходить з уявлення про те, що поруч з позитивним правом, основу якого складає діюче законодавство (точніше, не поруч, а над ним), є певні універсальні і всезагальні духовні начала, цінності, ідеї, які є мірилом істинності позитивного права і яким воно повинно відповідати. Інакше позитивне право втрачає свою філософську, метафізичну та соціально політичну правоту і перетворюється на "неправове право". Тому й надзавдання будь-якої правотворчості полягає в тім, аби скоротити відстань між позитивним законом та природнім правом, аби актуалізувати природньоправові цінності в позитивно-правовому дискурсі – щоб вони стали основою у правозастосувальній діяльності.

Природнє право обґрунтовує не лише сучасні концепції та декларації прав людини, але й право народу на повстання проти узурпаторів влади. В Декларації Незалежності США повстання проти нелегітимної влади вважається навіть обов'язком перед Богом. Згідно ст. 5 Конституції України, "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу". Саме на неотоміській доктрині природного права ґрунтувались вироки Нюрнбергського трибуналу над злочинцями Другої світової війни.

Тож чи вдасться повторити ситуацію, яка склалась 1 грудня? Чи відкриється друге вікно для історіотворчості?

Автор цих рядків не готовий взяти на себе моральну відповідальність однозначною відповіддю на це сакраментальне питання.

Але за той тиждень, що минув з кривавого розгону Майдану, відбулося багато нового.

1. Зібрався великий Майдан вкрай вмотивованих, адекватних, свідомих людей – з усіх регіонів країни.

2. Ситуація спочатку хитнулась в бік опозиції, партія влади нібито посипалась, але згодом влада відіграла ситуацію на свій бік – парламентське голосування про відставку уряду провалилося.

3. Опозиція не має ані чіткої стратегії дій, ані багатоваріантивного сценарію. Тактика ж зводиться переважно до очікування. Морально опозиція готова погодитись на мінімальну та символічну перемогу.

4. Громадяни Майдану поступово втрачають віру в опозицію, звинувачують її в домовленостях з владою, радикалізуються, є чимало планів та стратегій революційної самодіяльності.

Звісно, могла б бути красива сцена з тим, як на Майдані під час Народного Віча 150 опозиційних депутатів складають свої мандати, обнуляючи тим самим парламент і провокуючи нові вибори. Але тепер ця можливість за Конституцією відсутня.

Ситуація схожа, скоріше, на пат: ані влада, ані опозиція не можуть висунути переможну логіку розвитку ситуації.

Не виключено, що це саме той випадок, коли ми зможемо побачити живу Історію – як витвір Божественної Мудрості.

P.S.

Той факт, що до революції призвели події навколо непідписання договору з ЄС про асоційоване членство України в цьому союзі, той факт, що українське суспільство глибоко вистраждало євро-тему, може і повинен стати основою для перегляду деяких умов угоди в майбутньому – коли питання про асоціацію знову стати актуальним. Взагалі, питання євроінтеграції України по завершенні революції з ідеологічного формату повинно перейти у політ-економічну площину, українські політики повинні навчитись боротися не лише за євро-цінності в Україні, але й за українські інтереси в Європі.

P.P.S.

Не виключено, що одіозних очильників режиму чекає режим персональних санкцій з боку Заходу. За неофіційною інформацією з північноамериканських білявладних джерел, найближчими днями може бути введений (якщо вже не введений) режим персональних санкцій (в'їзд в деякі країни, арешт рахунків та корпоративних прав) проти міністра МВС та членів його родини (дітей).

P.P.P.S.

Автор цих рядків готовий надати інтелектуальну допомогу усім зацікавленим представникам сил Добра (на волонтерських засадах). Противникам концепції природного права – прохання не турбувати.

P.P.P.P.S.

Усі обставини, географічні назви, імена людей, посади, назви органів є вигаданими. Будь-який збіг з реальними обставинами і реальними людьми є випадковим.

P.P.P.P.Р.S.

Цей блог заохочує усіх розумних та небайдужих до поширення тексту та його обговорення (у коментарях).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.