БАНДЮКИ vs. КОЗАКИ, або Якщо державний переворот не робиш ти, його роблять проти тебе

Я вважав і продовжую вважати, що єдиною довгостроковою стратегією збереження країни та виводу її з кризи було створення Альтернативного Уряду 1 грудня.

Цей процес мав відбуватись виключно в мирний спосіб. І з застосуванням асиметричних технологій. Але головна проблема полягала не в тому, як блокувати 15-20-тисячним натовпом головний урядовий будинок на 3-4 дні, хоча це теж вкрай важливо. Головна проблема – як пояснити усім – власній країні, Обамі, Меркель, Путіну, Генасамблеї ООН, що влада, яка розв'язує терор проти власних громадян, – нелегітимна. А люди, яких підтримує, як мінімум, півторамільйонний мітинг, мають моральне право взяти на себе тимчасове координування дій державного апарату – до інаугурації нового президента та прийняття присяги депутатами нового парламенту – обраних на дострокових виборах.

Але тоді, пам'ятаю, різноманітні опозиціонери заперечували мені – мовляв, ти ж розумієш, когось з них або усіх трьох можуть замести – заведуть кримінальну справу, знімуть недоторканість і будуть вони в СІЗО тусити.

Я тоді не розумів (не розумію і зараз), чому політики, які вже вважають себе президентами, які мають депутатську недоторканість, за спиною в яких – сотні тисяч активних демонстрантів, чи не усі євробюрократи, Держдеп США, а також – "свій" олігарх і "свій" друг в Адміністрації, а в одного – ще додатково всі любителі боксу в усьому світі, чому вони бояться СІЗО або кримінальної справи?

І взагалі, прости, Господи, якщо ти претендуєш бути президентом в країні, де владу треба ще спочатку відбити в бандюків, краще кілька місяців протусити в СІЗО і вийти звідти героєм, лідером, легендою, персонажем рок-композиції Марійки Бурмаки, аніж два місяці мекати та вправлятись в акторській майстерності на головній сцені країни чи перед тележурналістками, які все ніяк не зрозуміють – чого ж ти хочеш, на що ти здатний, чи є в тебе хоч який-неякий план розвитку ситуації і куди ти збираєшся вести мільйонну юрбу?

Але оскільки мужня, відчайдуха, пасіонарна, триголова опозиція трішечки відчула легесеньку не зовсім готовність до рішучих та відповідальних дій (не плутати з силовими акціями та озброєними штурмами урядових будинків), оскільки обрала роль не мотору революції, а посередника – між Майданом, себто повсталим революційним громадянським суспільством, та владою, оскільки вирішила, що словосполучення "державний переворот" звучить грубо і некрасиво, то цей самий державний переворот було вчинено з боку влади.

Думали, що влада – тупа і некреативна, тоді як Майдан і опозиція – такі просунуті і асиметрично мислячі. А тут раптом: Майдан в ніч на 16 січня чекав штурму, а бандюки вдарили несиметрично – звідки ніхто не чекав. І так, що мало не здалося! Тепер завдяки низці абсолютно фашистсько-етатистських законів в країні встановлений особливо суворий тип надзвичайного стану – з презумпцією винності всіх у всьому, з можливістю репресувати будь-кого на будь-який термін. І встановлено це не на місяць і не на два, а назавжди. Точніше, на той час, поки ці люди будуть у владі або поки до них не дійде, що за п'ять хвилин вони переплюнули Путіна та Лукашенка разом узятих і що "обратка" може бути такою, що навіть Чаушеску здригнеться.

А може і не здригнутися.

Бо в масштабі цілої країни опозиція та Майдан програють інформаційну війну. Це у фейсбуку або з друзями та однодумцями можна вважати, що "всі нормальні – за Майдан". Але не треба тішити себе ілюзіями та самонавіюваннями: в постгеноцидній країні, мабуть, більшість населення – це люди без хребта, із зламаною волею, з одновимірними мозгами. Це люмпени та "тітушки", готові продати свій голос за два відра бензину або три торби гречки або чотири пляшки алкоголю. Для таких людей Майдан – або з негативним знаком, або глибоко паралельний. Але що зробила опозиція, аби перетягти на свій бік симпатії цих людей?

А от влада – зробила і ще багато чого зробить. Зараз вона розкручує мислевіруси для своїх прихильників: "Мы работаем – они майданят", "Спасибо власти за стабильность и принятый бюджет", "Стабильности – да, хаосу – нет" та ін. (Ключове протиславлення: Робота – Майдан, Стабільність – Хаос, хороша влада – погана опозиція та бомжуваті майданники.)

Звісно, ситуацію, що склалась в країні після державного перевороту і прийняття фашистського пакету законів, можна описувати в форматі "ах, ужос-ужос, пора валить".

Але спробуємо поміркувати в форматі нових можливостей, які відкрились нині.

По-перше, у бандюків немає ресурсу підтримувати той політичний порядок фашистського тоталітарного типу, що був проголосований 16 січня. А вибіркове правосуддя – по відношенню до особливо активних противників режиму – приведе врешті решт до буксування держмашини, до саботажу, тролінгу влади, до всезагального усвідомлення усіма громадянами, що це – повний абсурд, несправедливість та безправність. Які накладаються на безгрошів'я, зубожіння, феодальний тип відносин.

Але слід пам'ятати, що у владі є кілька впливових фігур, які намагаються соціально-політичний антагонізм між державним апаратом та суспільством переформувати в антагонізм між "східняками" та "бандерами". Поки що їхні плани потроху здійсняються.

По-друге, подібний політичний фашизм з боку влади по відношенню до народу означає війну. Це не багатокольоровість, в якій важко зрозуміти, хто свій, а хто – ні. Це формат чорного / білого. Це ситуація, коли зрозуміло, куди та з якої зброї стріляти і які місця прикривати.

По-третє, це чергова нагода для мобілізації та консолідації усього громадянського суспільства – і Майдану, і опозиції, і усіх здорових сил. Ніби за рукою невидимого диригента, спочатку маємо кривавий розгін 30 листопада. Потім – спроба штурму Майдану 11 грудня. Потім – звіряче побиття Тетяни Чорновол та Юрія Луценка. Тепер – абсурдистські закони, прийняті в форматі повстання блатних на зоні.

По-четверте, нарешті пройдено точку неповернення. Навіть якщо ці закони не підпишуть, визнають недійсним, скасують, у влади нема вороття.

По-п'яте, за кілька хвилин цей політичний режим раз і назавжди делегітимізований.

Слід зупинитись ще на специфічній темі "російського сліду".

Зараз про це всі говорять, ніби законодавчі інновації є складовою таємних домовленостей з Кремлем і умовою великого російського кредиту.

Ніяких доказів ні в кого, звісна річ, нема.

Мені учасники переговорів теж не звітувались.

Але сучасна політологія в своєму арсеналі має таку річ, як аналіз світоглядних засад, стилю мислення, стилю політичної поведінки, уявлень та ідентичності політичних суб'єктів.

Наш ретельний аналіз цього кроку влади, умов та обставин, в яких він робився, пояснень провладних спікерів та фронтменів, а також самих інновацій, дозволяє говорити, що люди, які готували самі інновації і консультували представників влади з цього питання, виходять приблизно з таких настанов, передумов та уявлень:

- вищою цінністю соціального буття є держава;

- держава є головним інструментом і суб'єктом соціального регулювання;

- заради збереження держави можна піти на обмеження будь-яких суспільних прав та свобод;

- переможець отримує все, переможеного добивають та розчавлюють;

- політична опозиція, як і поліархія, – явища тимчасові, в ідеалі їх бути не повинно;

- чим сильніший тиск з боку суб'єкта на об'єкт з некомфортної для нього теми, тим кращій результат;

- верховна влада має ірраціональне джерело свого походження;

- аби не допустити "великої крові", можна піти на "мале кровопускання".

Всі ці настанови є в цілому характерними для російської політичної культури і малохарактерними для української.

Скажімо, українській політичній культурі притаманна модель антиповедінки. Це коли чим сильніше на тебе тиснуть, тим у тебе більша мотивація зробити всупереч тиску, та ще й дати в пику тим, хто тисне. Приміром, виборчу кампанію провладного кандидата у 2004 року моделювали насамперед російські політтехнологи – на український ґрунт вони принесли російське ставлення до об'єкту. В результаті – так сильно тиснули на електорат, що спалахнула революція. Один російський політтехнолог так і сказав: "Надо было вовремя дать революции в морду".

Схоже, і зараз головна ідея – максимально тиснути та "дать в морду". А може й забити до смерті.

От тепер цікаво – якою буде відповідь на той тиск?

Чи пробудиться в людях щось таке справжнє, давнє, козацьке, але глибоко приховане в душі?

І чи може отак одразу в людини вирости хребет, з'явитись сила духу, проявитись воля до життя?

Таки в цікаві часи нам з вами видалось жити...



P.S.

Усі обставини, імена людей, посади, назви органів та місцевостей є вигаданими. Будь-який збіг з реальними обставинами, реальними країнами, реальними людьми є випадковим.

P.P.S.

Наступного разу спробую, поміж іншого, викласти мою концепцію МОТОМАЙДАНУ. Гадаю, це може бути не менш цікаво, ніж АВТОМАЙДАН.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.