Заява про об'єднання чи угода про коаліцію?
В українській політиці є кілька вічних сюжетів. Один із них – про "об'єднання демократів". Яке, як відомо, найчастіше відбувається перед розстрілом. І досвід попередників нічому не вчить: практично перед кожними виборами лунають заклики об'єднуватись, але адресати (втім, як і автори) цих закликів роблять усе, щоби об'єднання не відбулось.
Перед Днем Соборності (тобто, по суті, Єдності) заклики до об'єднання звучать природно – якщо припустити, що до них збираються прислухатися. А не чинити так, як минулого року, коли після усіх закликів одні мітингували біля Софії, інші складали пазли на Контрактовій, а треті знаходили собі ще якісь заняття.
Нині суспільству озвучено дві пропозиції щодо об'єднання демократичних сил. Сергій Соболєв оголосив, що 22 січня буде підписано "відповідні документи про об'єднану опозицію". Щоправда, самих документів для публічного ознайомлення надано не було. Анатолій Гриценко, ознайомившись із напрацьованим документом, повідомив, що це практично – лише "пакт про ненапад", відмова від взаємного поборення опозиціонерів.
Віталій Кличко запропонував колегам у опозиції "Угоду про взаємну співпрацю під час виборів до Верховної Ради України і створення демократичної більшості у Верховній Раді VII скликання". Відповідно до проекту, який доступний для ознайомлення, прописані форми співпраці на виборах. Це не тільки ненапад, але також і спільна підготовка членів комісій і спостерігачів, координація дій для спротиву фальсифікаціям, погодження критеріїв для висунення кандидатів, визначення спільних кандидатів в округах на основі підтримки виборців (своєрідні "праймеріз"). Опозиційним партіям також запропоновано спільно розробити стратегію демократизації України і утворити у Раді нового скликання коаліцію.
Сьогодні ціна об'єднання чи роз'єднання дуже висока. На кону – парламентські вибори і можливість або розпочати зміну влади, або дозволити їй зміцніти ще принаймні на кілька років. Адже якщо нинішня опозиція зможе здобути більшість у Верховній Раді, то навіть за Конституцією зразка 1996 року в неї з'являться важливі важелі впливу на владу як таку.
Наприклад, можливість висловити недовіру уряду, що має наслідком його відставку. І відмовляти у підтримці будь-якому прем'єрові, не погодженому з усіма учасниками коаліції. У свою чергу, саме прем'єр, за Конституцією, подає президентові кандидатури на посади в уряд... Під повний контроль виконавчу владу без зміни президента країни взяти не вдасться, але суттєво змінити баланс сил, зруйнувати збудовану монополію – цілком.
З іншого боку, ті, хто сподівається на народне повстання, яке виправить "перекоси" в підрахунку голосів і занесе нинішніх опозиціонерів у владні кабінети, повинні пам'ятати: бажання громадян піднятися на захист справедливості (зокрема, чесного встановлення результатів виборів) напряму залежить від якості самої кампанії.
Якщо за словами про об'єднання не стоятиме реальних справ, а буде продовжено війну всередині опозиції – але підкилимними, підступними методами; якщо при організації виборчого процесу і підрахунку голосів політики ітимуть на змови із владою проти інших опозиціонерів; якщо суспільство так і не побачить нової якості політики, а лише знайомі і набридлі гасла і персоналії – опозиція приречена. Їй порахують стільки, скільки вважатимуть за потрібне – і ніхто не вийде її захистити.
Тому угоди про ненапад зараз мало – тим більше, що вітчизняні політики досить вільно ставляться до власного слова. Більш адекватна ситуації "угода про майбутнє" – спільні правила гри на кампанію і згода на спільні дії в парламенті. До 22 січня опозиція має час опрацювати всі пропозиції і вийти на документ, який став би основою ефективної співпраці на виборах. Якщо її, звісно, цікавить результат.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
