Про альтернативний парад елітної опозиції
Здавалося би воно і добре, що опозиція об'єднується, краще мати три сильні опозиції, аніж тридцять три диванні. Проте, судячи із повідомлень ЗМІ, єдиним завданням такого об'єднання є повернення у владу. А єдиним пунктом порядку денного – звільнення політв'язнів. Звільнити їх таки треба, проте навряд чи це питання зацікавить тисячі громадян і виведе їх на антиурядові демонстрації 24 серпня. При всій повазі до лідерів опозиції – всі вони були досить довго при владі на самих відповідальних посадах і не змогли показати серйозних успіхів. Зараз же не висувається нової програми дій, реальної програми для живих нормальних громадян. Партія нового типу поки не з'явилася, хоча вже більше половини громадян не хочуть голосувати за жодних діючих політиків – ні тих що у владі зараз, ані тих що були там учора.
Чи дочекаємося українського талібану? Афганський Талібан має таку сильну ідеологію та народну підтримку, що після 10 років окупації найсильнішою армією світу залишається непереможеним. На випадок виводу окупаційних військ самі натівці вважають лише Талібан єдиним можливим гарантом стабільності і вже ведуть із ним переговори. Лише Талібан зміг об'єднати розколоте на племена та банди афганське суспільство. А починалося все із конкретних малих кроків назустріч людям. Перша легенда про муллу Омара – про те як його загін жорстко покарав ґвалтівників поблизу Кандагару і показав, що справедливість є, і є люди, які за неї борються, а не пишуть про це на білбордах.
Брати-мусульмани кілька десятиліть працюють в Єгипті, і працюють не на ток-шоу, а в кожному селі. Вони створили безвідсоткові каси взаємодопомоги, лікарні для бідних, працюють чесно і за те мають повагу і абсолютну підтримку. Західні консультанти кілька років створювали молодіжний рух, але "6 квітня" зміг лише надати перші гарні картинки для західних же телекомпаній, але не був підтриманий єгиптянами. Зараз світовий уряд вже вкотре переносить вибори в постреволюційному Єгипті, бо на будь-яких виборах без Мубарака там переможуть брати-мусульмани – партія без великих капіталів, без медіа-ресурсу та без закордонної підтримки.
В сусідній Польщі партія "Право і справедливість" представила нові стандарти чесної політики, створене нею Центральне антикорупційне бюро ловило в першу чергу "своїх" і не пробачало нікому. Лідерів ПіСу могли звинувачувати в інтригах, міжнародних проблемах (занадто безкомпромісно відстоювали національні інтереси), але не в особистому інтересі. Для боротьби з партією дуже в нагоді трапилася трагедія з літаком під Смоленськом, загинула значна частина лідерів. Проте ідея виявилася живою, і ПіС є першою в опитуваннях перед виборами Сейму через два місяці.
В Сингапурі Лі Куан Ю обрав для Партії народної дії головним пріоритетом роботу із проблемами бідного населення. Партія представляла інтереси профспілок і добивалася конкретних поліпшень умов оплати праці та соціального захисту "вже сьогодні". Партія захищала рядових учасників антиурядових демонстрацій, які попадали за грати. Разом із отриманням незалежності Сингапуру партія стала правлячою та вивела Сингапур у світові лідери по економічному розвитку, добробуту населення, відсутності корупції.
Ну якщо наші лідери не можуть вчитися на своїх помилках, то може повчаться на чужих успіхах? Бо прикро і сумно буде спостерігати маленьку колону демонстрантів у "Луї Віттонах" та "Зіллі", які одразу після мітингу поїдуть відмічати його успіх до елітних ресторанів на коштовних ексклюзивних автомобілях.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
