У нової влади повинна з'явитися і нова опозиція
Цікаво спостерігати за Радою в останні дні. Виступу нового Президента стоячи аплодують навіть ті, хто ще місяць тому організовував чорнушці публікації, та своїми діями давно показав, що абсолютно не поділяє проголошені в промові цінності. Як видно, ніхто не хоче бути в опозиції. Всі готові допомагати новій владі кадрами, доступом до державних фінансів, лобізмом і іншими "чисто конкретними" видами співпраці. Про небажання іти у опозицію говорить і стовідсоткова явка колишньої влади та олігархів за урочистий прийом на честь інаугурації. Поки що в опозиційну нішу виштовхують лише комуністів, але при всій повазі до тривалої історії цієї партії – зараз вона не в стані задовольнити потреби суспільства в системній опозиції.
Адже в демократичній політичній системі існування потужної опозиції – головний фактор стабільного розвитку суспільства, поряд із вільними ЗМІ та стійкими структурами громадянського суспільства. Класична візуалізація політичної дискусії – парламентські дебати в британському парламенті між прем'єр-міністром та лідером опозиції: предметні запитання, альтернативні рішення, словесна дуель спікерів у прямому ефірі на відстані витягнутих шпаг.
Перемога П.Порошенка закінчила тривалий період української політичної історії, коли конкурували помаранчеві та біло-сині політичні сили, а ПР та БЮТ по черзі приходили до влади. Ю.Тимошенко під час президентської кампанії заявляла про можливий перехід у опозицію в разі програшу, зараз вона більше схиляється до співпраці із новим Президентом. Дійсно, їх програми та виступи не мають значущих відмінностей, тому дебати цих політиків навіть перед виборами не стали би конкуренцією ідей, а скоріше виглядали як перелопачуванням старої білизни.
Оскільки новий Президент оголосив своїми пріоритетами швидку інтеграцію в структури ЄС та відмову від федералізму та двомовності, можливо, саме ці ідеї можуть стати базою для появи нової політичної опозиції. Кількість євроскептиків у суспільстві досить значна, а потенційні проблеми у зовнішній торгівлі чи затягуванні введення безвізового режиму – можуть збільшити це число. 25 травня позиції європейських євроскептиків у європарламенті посилилися, і це також може вплинути на реальну швидкість євроінтеграції України.
Сучасні КПУ і ПР деморалізовані і навряд чи зможуть претендувати на роль реальної опозиції до нової влади. Але з великою вірогідністю нова опозиція буде формуватися саме на електоральній базі російськомовних виборців, які в той же час підтримують цілісність України та є носіями прогресивних цінностей. На цьому полі зараз працює С.Тігіпко, проте практика показує, як все-таки важко увійти в ту саму ріку, і розпущені три роки тому сильноукраїнці вдруге не бажають ризикувати. Запрацювали доцентрові сили взаємодії у ліберальному крилі колишніх регіоналів. І на відміну від "руської фракції" нинішнього парламенту (у тих політичного майбутнього немає), Ю.Мірошниченко зможе провести фракцію і у наступне скликання. Найближчі позачергові вибори – чи то парламентські, чи то довчасні місцеві вибори на Донбасі – проявлять оновлені настрої населення та спроможність політичних еліт до консолідації. У разі системної роботи така нова опозиція зможе поборотися і за голоси "європрагматиків" у інших регіонах країни.
Таким чином, уже в найближчій перспективі ми можемо отримати і наочне уособлення системної опозиції: тіньовий опозиційний уряд. Чисельні спроби створити такий орган в нашій історії були, на жаль, провальними. Призначені "міністри" не продукували альтернативних до офіційних рішень, а в разі приходу опозиції до влади структура призначень не відповідала розпису посад у тіньовому уряді. На жаль, старі політичні сили розглядали тіньовий уряд як елемент піару, а не як майданчик для підготовки до роботи свого уряду.
Революція Гідності привела до повної ротації політичних еліт в Україні. Президентські вибори дали нам нового Президента, а позачергові парламентські – дадуть нову опозицію.
