У пошуках "нового депутата".
Головне, для чого потрібні позачергові парламентські вибори – це змінити хоч трохи якість депутатів. Кожна нова каденція починала роботу з того, що чіпляла спецномери на автомобілі, намагалася "вимутити" ділянку в Конча-Заспі, компенсацію за неіснуюче житло та надати специфічні послуги якірному олігарху. Звичайно, бувають і приємні виключення, і сотня-півтори реальних роботяг працюють і в цьому парламенті. Проте ця "депутатська сотня" тоне в болоті корупції і не набирає критичної маси для зміни глобальних пріоритетів усього органу.
Зараз відкрилося унікальне вікно можливостей, коли під час війни політична корупція не може бути настільки показово-помітною, а отже є шанс на отримання нової якості парламентаризму. Нам потрібні не нові обличчя – нам потрібні інші підходи, і їх можуть принести "інші" депутати.
Загрозу зміни правил першими відчули "оптовики" – бажаючі контролювати десятки депутатів олігархи. Спочатку облом прийшов з боку Президента – як виявилося, П.Порошенко не вважає себе винним жодному з олігархів і не збирається виділяти їм квоти у своєму партійному списку, і навіть питання сприяння в мажоритарних округах нікому не обіцяне. Після цього бажаючі зробити оптові закупівлі отримали відмову від О.Ляшка – причому дехто вислухав це в настільки категоричній формі з використанням ідіом, що тут же дав команду "мочити інформаційно".
Потенційно дві найбільші фракції наступного парламенту розуміють, що їх списки будуть під мікроскопом вивчені конкурентами та журналістами, і тому навряд чи поступляться принципами. Щодо решти прохідних партій – там і так занадто тісно від старих партійців, діючих депутатів і регіональних лідерів, щоб збільшувати квоту для олігархічних тушок.
Для всіляких тендерних, лікарських, нафтових чи інших лобі завжди більш надійним було інвестувати в депутатів до виборів, тоді відповідна зв'язка працювала міцніше, спільна таємниця була страховкою на випадок відмови від зобов'язань. Домовлятися із переможцями виборів – питання складне і ризиковане. Для олігархічного інтернаціоналу краще рішення в такому разі – відкласти вибори, і відповідні підписи за нову коаліцію вже типу зібрані. Цими підписами нібито намагалися полякати Президента і домовитися про нерозпуск парламенту, але знову облом – на нього де сядеш, там і злізеш. А реальне створення "ширки" викличе вже не сміх, а бунт політично активних громадян.
Ці вибори – унікальний шанс на зміну формату відносин політиків і олігархів. Великий бізнес впливає на політику і в країнах зразкової демократії, "Картковий будинок" нам про це нагадав. Проте важливо перейти від ставлення умов і відкривання дверей ногами – до очікування в приймальні і готовності працювати прозоро.
Сама виборча система могла би допомогти у зламі ситуації. Проте парадокс полягає в тому, що змінити виборчі правила мають саме ті люди, які потім через три місяці втратять владу завдяки застосуванню нової моделі. На сьогодні у Раді немає 226 відповідних камікадзе, тому відкриті регіональні списки ми поки що не побачимо. Всеукраїнські відкриті списки – це фікція і обман, тому що в результаті їх застосування до парламенту попадають ті ж самі люди і фактично в тому ж порядку, що і при закритих списках. Нагадаю, відкриті списки – це не публікація списку кандидатів, це – можливість виборцю скористатися преференцією і віддати голос конкретному кандидату із партійного списку.
Отже, нас очікує змішана виборча система, можливо із блоками, вірогідно з більшою заставою, можливо зі зміненим бар'єром. Щоб запустити більше свіжих сил до парламенту, бар'єр можна було би знизити і до 1-2%. Погоди в Раді такі дрібні фракції не зроблять, а до наступних виборів з них може щось путнє би і виросло.
Технічні і організаційні зміни також навряд чи можливі в умовах цейтноту. Виборчу кампанію можна би було скоротити до 45 днів, якби ці вибори проводилися через рік, і ЦВК встиг би перебудувати систему "Вибори", навчити членів комісій та оновити нормативну базу. До речі, щодо складу ЦВК: якщо проводити вибори в жовтні 2014, їх будуть проводити ті самі члени комісії. Коней на переправі не чіпають, новим людям буде складно почати роботу одразу з занурення у складну виборчу кампанію.
В умовах існування мажоритарної складової корупціонери та олігархи більше уваги приділятимуть саме можливостям округів. І тут уже себе має показати український виборець: ми побачимо, чи реально зменшилося бажання громадян продати голос тому, хто обкрадав його роками і бажає продовження.
Будемо оптимістами і постараємося в новий парламент провести критичну масу "нових депутатів" – тих, хто все таки має інші пріоритети і візьметься за реформи для народу, а не для себе. До речі, як там поживає технічна система для нарешті персонального голосування?
