Як нам реформувати Раду.
З одного боку, Україна є парламентсько-президентською республікою, і Верховна Рада України має надзвичайно широкі повноваження, повинна формувати і контролювати Уряд, і нести повну відповідальність за його роботу, стан економіки, соціальні питання, а частково і за питання міжнародної політики та безпеки. В той же час, опитування показують феноменально низький рівень довіри до народних депутатів і Ради як інституції. Навіть посадовці середнього рівня часто ігнорують запити чи запрошення, а рядові громадяни сприймають події у парламенті як щось середнє між мильною оперою та цирком. На все це є багато причин, але багато чого в самій Раді можна і потрібно змінювати.
З усього комплексу змін можна виділити кілька груп: порядок формування Верховної Ради (виборча система), питання змін регламенту та дотримання норм політичної культури. Щодо виборчої системи – навряд чи випробувана в жовтні 2015 року система виборів депутатів місцевих рад може стати моделлю для виборів парламенту. Електоральні симпатії жителів різних областей настільки відрізняються, що говорити про внутрішньопартійну конкуренцію на загальноукраїнському рівні неможливо. Найбільш цікава і відповідна до сучасного стану суспільства модель – відкриті регіональні списки. Кожна область стає багатомандатним виборчим округом, і в ньому розігруються мандати за умовно "польською" моделлю. Партія отримує пропорційну до електорального результату кількість мандатів, а персоналії їх володарів визначаються відповідно до набраних преференцій кожним кандидатом. Подібний спосіб формування парламенту вирішить, окрім справедливої репрезентації, кілька інших проблем. Всі депутати будуть висуванцями партій, тому зникнуть аполітичні групи як явище, а "тушок" в разі виходу з партійної фракції будуть позбавляти мандата. Кожен депутат буде прив'язаний до області, і матиме більше стимулів там працювати, бо зараз досить багато хто працює лише на Печерську та в закордонному окрузі, і це стосується не лише олігархів, а в більшій мірі навіть "телепузиків".
Найбільш часта візуально помітна проблема під час проведення пленарних засідань – брак голосів для ухвалення рішень, часто навіть технічних і безпроблемних. В середньому парламент проводить в місяць два пленарні тижні, тобто 36 годин на місяць. На жаль, навіть цей обсяг часу виглядає затяжким навантаженням для багатьох колег. Спроби давити на свідомість, публікувати відвідуваність – не стали успішними. Пора обговорити питання зміни кворуму. Якщо не збирається 226 необхідних голосів при списочній кількості коаліції в 280 бійців – може, приймати рішення простою більшістю від присутніх? І тоді опозиційні фракції зможуть блокувати рішення і проводити свої – при кращій дисципліні явки? Оскільки відроджується кнопкодавство, і навіть стає цинічно-демонстративним, знову актуалізується питання введення сенсорної кнопки, технічно все давно готове на 90%. Проблема кворуму є і у комітетах. На жаль, більшість комітетів проводить засідання лише на сесійних тижнях, в середу о 15.00. В результаті накоплюється вал нерозглянутих проектів, а одночасне проведення всіх комітетів не дозволяє авторам із інших комітетів виступити зі своїми аргументами. Спроби провести засідання комітету на відведеному для цього тижні занадто часто закінчуються відсутністю кворуму. Можливо, пора рішення хоча би на комітеті приймати голосами тих, кому там цікаво працювати? А замість пустих комітетських тижнів – робити додаткові пленарні засідання? Вже зараз в черзі на розгляд в пленарному режимі – до сотні законопроектів, частина з них переноситься вже по пару місяців. І в цій дивній ситуації – Рада вже місяць не проводить пленарних засідань, вже підстави для розпуску з'являються згідно Конституції.
Міжнародні експерти, які зараз готують свої пропозиції по реформуванню Ради, звертають увагу на завелику кількість законопроектів, які реєструються. Дійсно, досить часто реєструють старі тексти з минулих скликань, або явно непрохідні проекти – для статистики законотворчості або для піару. Проте, вирішити цю проблему нереально. Дозволити реєструвати проект лише за авторством п'яти депутатів або після погодження фракцією – зменшить вал може відсотків на 10. Адже вже у кожного нормального депутата є мінімум 5 друзів у Раді, та і підтримку фракції він організує з будь-якого приводу.
Щодо комітетів – то варто переглянути їх кількість і функції. Структура комітетів повинна відповідати структурі уряду і міністерств, щоб кожен мав чітко визначеного партнера в уряді і не сварилися через предмети відання. Оскільки в соціальні комітети записується найменш охочих – варто їх об'єднати у один. Так само стосовно кількох інших дублюючих сфер. Звичайно, більше керівних посад – більше понтів, але пора вже якось перерости цю хворобу.
Під час пленарних засідань застосовуються деякі процедури, які стали класичними, але явно не відповідають реаліям, і тому виглядають дивніше, ніж мішок шерсті під британським спікером. Навіщо кожен раз голосувати розгляд питань по скороченій процедурі, якщо повна процедура реально застосовувалася двічі за рік? Варто запровадити скорочену за замовчуванням. Повну залишити для бюджету та системних законопроектів. Фарсом виглядає зачитування скороговоркою депутатських запитів при порожньому залі. Ну давайте залишимо квоту два запити на депутата – але не будемо витрачати цінний час. Стосовно години запитань до уряду – логічно відмінити красиві презентації слайдів і доповіді роздавати заздалегідь письмово, а виділену годину дійсно присвятити гострим питанням і відповідям.
Багато процедурних питань знімаються запровадженням новітніх технологій. Останнім часом в цьому помітні позитивні зміни – з'явився електронний протокол, розширено бездротовий доступ по всіх приміщеннях, стала доступною наочна статистика по відвідуваннях депутатів, по активності фракцій під час голосування. Все це заслуги нового керівника апарату В.Слишинського, і це лише початок, очікуємо елементів електронного врядування, дистанційної колективної роботи над документами, аж до відмови від паперових носіїв всередині Ради.
Реформи потребує і матеріально-технічне забезпечення роботи депутатів. Питання повернення до рівня зарплат 2013 року – має свої аргументи, але лише за умови відкритої дискусії з суспільством. Навіть більш актуальними за зарплату є проблема оплати праці помічників, відрядження до округу/області та забезпечення приймалень. А от доцільність сталого фінансування спецполіклініки, автопарку чи навіть журналу- все більше ставиться під сумнів. Аутсорсинг може бути дешевшим і ефективнішим. За умови соціального захисту звільнених співробітників звичайно.
А поки готуємо реформу – треба хоча би виконувати чинний регламент. Він все-таки має статус Закону і не такий вже і поганий. Якщо не ставити на голосування одне і те ж питання 10 разів підряд. Притягати до відповідальності тих по кому казенний дім давно плаче, причому з дотриманням процедури. Дотримуватися термінів подачі і розгляду проектів (привіт тобі Уряде від жертв державного бюджету), відвідувати засідання і взагалі – кожному працювати на своєму робочому місці.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
