16 тисяч правок як виклик для української політики.
Внесення 16 тисяч поправок до законопроекту про оскарження санації банків має свої причини та вимагає організаційних, політичних та правових рішень. На жаль, буря в банківському секторі 2014-2015 років відбувалася не завжди прозоро та місцями з порушеннями чинних законів. Постраждали тоді в першу чергу рядові вкладники, держава та всі платники податків. Хтось виводив кошти через фіктивні кредити, хтось ховав мільярдні відкати, а заплатили за все це обвалом валютного курсу та діркою в бюджеті.
Скористатися юридичними порушеннями тих часів тепер вирішили окремі колишні власники, які побачили можливість зробити ще одну порцію "грошей з повітря". Кілька разів успішно реформована судова система України поступово приходить до рішення задовольнити сотні позовів та зобов'язати виплатити позивачам мільярди коштів. За рахунок знову ж таки бюджету, платників податків, емісії та обвалу курсу нацвалюти. Найбільше цій загрозі виявився не радий МВФ, який чи то боїться краху української економіки, чи то має свої плани щодо нашої банківської системи. Тут варто нагадати, що українські банки скоро зможуть оформляти як заставу українську сільськогосподарську землю, з відповідними шансами на її стягнення.
Ухвалення законопроекту 2571-д має поламати схему оскарження дій Нацбанку та Фонду гарантування вкладів. Пропонований механізм в мирний час видався би нецивілізованим та таким, що суперечить незалежності судової влади та банківського регулятора. Але в даній ситуації мета виправдовує засоби. Якщо розглядати 16 тисяч поправок по повній процедурі – це займе мінімум півроку. За цей час колишні банкіри стягнуть з України мільярди, МВФ вірогідно затягне виділення кредиту, а Рада втратить шанс прийняти купу антикризових законів. Ну і головний ризик – дефолт.
В умовах тоталітарної держави проблему можна було вирішити кількома простими способами – вплинувши на авторів правок чи позивачів перевіреними, хоча і далекими від демократії методами. Проте в даному кейсі влада одягає білі рукавички і показує свою відданість демократичним нормам. Як варіант процедурного розв'язання проблеми – можна забути про законопроект 2571-д, і його основні пункти внести в новий антивірусний пакет законів. І вже нову редакцію прийняти "за основу і в цілому", як це вже було зроблено з законопроектами 3219 та 3220 на позачерговому пленарному засіданні 17 березня. Їх приймали протягом двох хвилин – включення до порядку денного, в першому читанні і одразу в цілому.
Зараз профільний комітет завершує зведення таблиці з 16 тисячами поправок. Наступний етап – її розгляд. Комітет може засідати в режимі телеконференції, що спрощує завдання формально розглянути поправки протягом тижня. Засідання можна проводити нон-стоп, при цьому спати за комп'ютерами, головувати по черзі, і першим має виснажитися автор 6 тисяч поправок. Або в нього може пропасти доступ до Інтернету чи з'явитися інші невідкладні справи під час онлайн-засідання комітету. Сторонні особи, вболівальники, заряджена громадськість та банківські лобісти на онлайн-засідання комітету потрапити не можуть.
Під час розгляду на пленарному засіданні Рада може проголосувати пропозицію одноразового відхилення від процедури розгляду законопроекту в другому читанні, ad hoc, і скоротити розгляд до півгодини. В принципі, це можна назвати і "через коліно", але більшість депутатів та прогресивна громадськість, включаючи партнерів, порушень не помітить. Оскарження процедури ухвалення закону буде можливим лише у Конституційному Суді, а це питання тривале і може затягнутися. В залежності від умінь, бажань та стимулів усіх зацікавлених сторін. Але час буде виграний, кредит отриманий, і за цей час можна прийняти пакет подібних законів, які унеможливлять претензії до держави.
Один із варіантів для ad hoc – це спочатку розгляд правок, підтриманих комітетом, потім – голосування в цілому, а якщо це голосування не набирає 226 голосів – от тоді перехід до розгляду відхилених комітетом правок.
Як трохи довший шлях варто розглянути внесення змін до регламенту, які спростять розгляд тисяч поправок. До прикладу, вчора зареєстровано законопроект 3313, він передбачає скорочену процедуру дебатів: по 10 хв на фракцію і по 3 хв на позафракційних депутатів. Тобто, за 2-3 години можна вирішити долю 16 тисяч поправок. Якщо регламент змінити в турборежимі без другого читання 13 квітня, до вже через кілька днів можна збирати нове позачергове засідання і голосувати закон про банки.
Регламент Верховної Ради потребує системної реформи для вирішення кількох процедурних проблем, які заважають продуктивності парламенту. Розгляд тисяч поправок варто перенести на майданчик комітету, а для розгляду на пленарному засіданні поправку повинні підтримати 150 або 226 депутатів. Потребує удосконалення "година запитань до уряду", щоб вона стала динамічною дискусією щодо нагальних проблем держави. Опозиція повинна мати право на альтернативну доповідь, але можливості просто блокувати прийняття рішень після обговорення можуть бути обмежені. "Тиждень роботи в комітетах" повинен бути або замінений на пленарну роботу, але комітети повинні реально збиратися і працювати. Хоча би віддалено. Після карантину Рада повернеться до обговорення змін до Регламенту, і тут законопроект 3018 виглядає як найбільш системна пропозиція для дискусії.
А "проблему 16 тисяч поправок" вирішити можна досить швидко і відносно законно. Якщо все-таки є політична воля вирішувати її саме в такий спосіб, без огляду на інтереси поважних осіб.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
