Рада повинна ухвалити пакет рішень по антикорупційній реформі
Голосування по відновленню відповідальності за внесення недостовірних відомостей в електронні декларації було компромісним і вимушеним. Цього вимагали громадяни, сповнені класовою ненавистю до будь-яких посадовців, і раді бачити хоч найменшу можливість для покарання чиновників. Так само цього вимагали західні кредитори, які пов'язували з відповідними рішеннями продовження кредитних ліній. Проте, помилкою буде вважати, що 4 грудня Верховна Рада ухвалила головне рішення, яке дозволить побороти корупцію і зловживання. Протягом останніх років за статтею 366-1 (умисне внесення неправдивих відомостей до декларації) реєструвалося по півтисячі кримінальних проваджень на рік. У 2019 році із 410 осіб, які постали перед судом, обвинувачені в цьому злочині, щодо 360 провадження були закриті, у т.ч. 306 у зв'язку з дійовим каяттям, 41 – зміною обстановки, 5 передачею на поруки, до 32 осіб застосовано громадські роботи, до 8 – штраф, 10 осіб звільнено від покарання, і жодна особа не засуджена до позбавлення волі. Так само жодна особа із 533 не була засуджена за ст. 366-1 до позбавлення волі у 2018, із них 499 було звільнено від кримінальної відповідальності, а ще 12 – від покарання. Довести злочинний умисел при внесенні невірних відомостей у декларацію неможливо. Нова стаття 366-2 буде застосовуватися так само "ефективно". Незалежно від того, написати в ній санкцію позбавлення волі, обмеження волі чи публічне шмагання батогами. Єдиним наслідком застосування цієї статті є вибіркове "кошмаріння" окремих посадовців. Ті, хто заповнював декларації, знають, що заповнити їх без помилок неможливо. Окремі норми суперечать одна одній, поля анкети в реєстрі не пропонують всіх можливих варіантів відповіді, а при ретельній перевірці можна поставити питання, на які відповісти просто нереально. Наївна частина суспільства вірить, що інструмент електронних декларацій стримує мільйон посадовців від вчинення корупційних дій. Раціональна частина вже зрозуміла, що одна з політичних груп отримала універсальний важіль впливу на будь-кого з десіжин-мейкерів України. Таким же важелем є стаття про "незаконне збагачення", також скасована Конституційним Судом, а потім відновлена. По ній так само нікого не притягли до відповідальності, проте її застосування допомогло вирішити ряд кадрових питань – коли після реєстрації провадження і піар-підтримки посадовці були відсторонені від посад на користь представників конкуруючої групи.
Заклики до Президента ветувати відповідний закон про поновлення кримінальної відповідальності за недостовірне декларвання якраз організовані тією групою, яка бажає мати більш потужний важіль для своїх цілей. Тиснути на конкурентів загрозою позбавленням волі – набагато ефективніше, аніж штрафом. У разі ветування цього закону новий закон Рада не встигне ухвалити до Нового Року, і подані на початку січня декларації не можна буде ефективно перевіряти. Зрив перевірки декларацій приведе до невдоволення "ради кредиторів", чергового перенесення "свята зустрічі нового траншу" і зростання внутрішньополітичної напруги. Можливо, це і є глибоким задумом, особливо напередодні інаугурації у Вашингтоні та можливого перезавантаження складу Кабміну.
Насправді, рішення Конституційного Суду актуалізувало кілька питань, на які повинні знайти відповідь законодавці: що робити власне з рішеннями КСУ, з самим КСУ і як спробувати все-таки запустити реальну боротьбу з корупцією.
Щодо власне рішення Конституційного Суду, то тут парламентська робоча група пропонувала, до прикладу, щоб НАЗК затверджувала графік повних перевірок декларацій на початку року, і не могла його змінювати. Це усуне ризики політичних впливів та обрання "жертв" у ручному режимі. Порядок (процедуру) перевірки суддів може затверджуватися НАЗК за погодженням з Вищою радою правосуддя (ВРП), а порядок перевірки суддів КСУ – із загальними зборами суддів. НАЗК має інформувати ВРП або КСУ про початок перевірки суддів, і у разі виявлення порушень протокол має підписувати голова НАЗК або його заступник. Подібні точкові зміни виконають юридичну частину рішення Конституційного Суду і розв'яжуть головну проблему, про яку говорять судді – коли їх починають перевіряти без попередження силами звичайного співробітника НАЗК та інколи в момент, в який це можна оголосити впливом на розгляд важливого суспільного рішення. У разі запровадження додаткових процедур ці ризики можна суттєво зменшити.
Для зниження ж ризиків політизації роботи самого Конституційного Суду можуть бути переглянуті процедури його роботи, і ці процеси можуть бути врегульовані спеціальним законом, ухваленим Верховною Радою, а не внутрішнім регламентом КСУ. І звичайно парламент має доукомплектувати склад суду до повної чисельності, визначеної Конституцією. Якщо ці заходи не допоможуть, то залишаються більш жорсткі варіанти рішень – від збільшення необхідного кворуму до повного перезавантаження складу суду.
Конституційний Суд ще раніше ухвалив рішення про неконституційність процедури призначення директора НАБУ і створення Бюро. Юридична аргументація тут логічна, серед виключного переліку конституційних повноважень Президента про НАБУ нічого не сказано. Урядовий законопроект 4437 пропонує досить екзотичне рішення – виключити з закону неконституційні статті, але не створювати нових. Тому потрібно розробляти і пропонувати новий законопроект, до прикладу – передавати повноваження по призначенню Директора НАБУ Кабінету Міністрів.
Також потрібно удосконалити механізм проведення аудиту НАБУ, який декларований у чинному законі і є найбільш дієвим способом оцінки роботи Бюро. Протягом шести років жоден законний аудит не проведено, створення комісії з аудиту жорстко блокувалося. Але сам звіт з оцінкою роботи має стати основою для перегляду KPI і пріоритетів у роботі, і можливо після професійного розбору помилок і недопрацювань з'явиться надія на те, що Бюро почне ловити "велику рибу", а не лише слухати, як та риба годується на українській економіці.
Наступного тижня антикорупційний комітет ВРУ заслухає представників Офісу Генеральної Прокуратури стосовно інформації про стан досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо керівника Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника. Окрім вузького аспекту – ознайомлення із відкритою частиною інформації по розслідуваннях – комітет міг би розглянути питання ширше. Адже для державних інтересів більш важливим є не обмін заявами та звинуваченнями між А.Ситником і О.Татаровим, зведення особистих рахунків і образи на публічні заяви, а дотримання закону у всіх цих розслідуваннях, і ефективна робота всіх інституцій у боротьбі з корупцією.
16 грудня спливає тримісячний термін, який визначив Конституційний Суд законодавцям для усунення невідповідностей щодо механізму створення НАБУ і призначення його директора. Від цього моменту юридично А.Ситник не зможе виконувати повноваження директора, якщо парламент не ухвалить законне рішення про компромісне розв'язання цього питання.
Президент В.Зеленський протягом своїх повноважень ініціював рішення, які допомагали діяльності НАБУ. Бюро отримало право на безпосереднє зняття інформації з каналів комунікації. Після скасування депутатської недоторканості це застосовується і до народних депутатів (хоча і не привело до виявлення справжніх корупціонерів). Надано повне сприяння для запуску і повноцінної роботи Вищого антикорупційного суду. Хоча, поки що суд переважно отримує для розгляду клопотання про прослуховування та виїмки, а не обвинувальні акти щодо топ-корупціонерів. Суд в цьому не винен, але через відсутність резонансних справ суспільна довіра до суду знижується, так само як і до інших антикорупційних органів.
Комплекс рішень щодо врегулювання діяльності НАБУ має бути розроблений і ухвалений на майданчику Верховної Ради. Вже найближчим чином надійдуть відповіді від Венеційської комісії, яка вивчає зараз як проблематику роботи КСУ, так і реформу механізмів роботи антикорупційних органів. Рішення Верховної Ради повинні відповідати Конституції, забезпечити реальну незалежність НАБУ від політичних впливів, і головне – зробити роботу по виявленню топ-корупції більш ефективною.
Спеціалізовані антикорупційні органи повинні боротися з мільярдними корупційними схемами, а не помилками в деклараціях. А інформація з декларацій має стати стартом для аналітичної роботи по виявленню таких злочинів. Хоча про схеми достатньо подивитися програми журналістських розслідувань. Наші журналісти поки що ловлять набагато більше "великої риби", ніж ті, хто має це робити згідно з посадовими обов'язками.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
