Чи буде влада перезавантажувати відносини із Заходом після Вільнюсу
На конференції у Вільнюсі відбулися досить цікаві дебати щодо вступу України до НАТО. Українська сторона почала вимагати від НАТО надати чіткий перелік вимог і критеріїв, після яких буде надано План дій членства, і потім власне саме членство.
Відповідь НАТО була дипломатичною, але зрозумілою: критеріїв не дамо, бо їх не існує. Якщо Україні дати критерії і список вимог – то вона їх виконає, і тоді НАТО опиниться в некрасивій ситуації. Бо політичне рішення на сьогодні є – не надавати ПДЧ. І головна причина цього – проведені Росією "червоні лінії".
Вимагання переліку критеріїв ("Огласите весь список, пожалуйста!") може мати цікаве продовження.
Перший наслідок – скидання масок у дискусіях щодо членства України у НАТО і Євросоюзі. Багато років представники Заходу оголошували завуальовані дипломатичні заяви про відкриті двері, а у нас їх розтлумачували як підготовку юридичних рішень. Тепер ця епоха брехні може закінчитися, і нарешті вголос скажуть правду: членства сьогодні і завтра не буде. До речі, це зовсім не означає, що Україна не повинна проводити вестернізацію, реформу сектору безпеки чи політичної системи за кращими зразками країн НАТО. Навпаки, робити це потрібно, і не через можливий вступ, а в інтересах самої України.
По-друге, тепер може бути переглянутий перелік вимог, які висуваються Україні Заходом. Останнім часом все більше звучать кадрові вимоги. І в разі зняття масок кожна з вимог буде аналізуватися на предмет національних інтересів України. До прикладу, призначення конкретної особи на посаду керівника САП – це наша плата за членство чи просто перемога однієї з лобістських груп? Неефективні призначення непрофесійних кадрів у наглядові ради та силові органи у минулому будуть лише додатковим аргументом для постановки незручних зустрічних питань.
Третій наслідок – перехід до прагматизму у відносинах із Заходом. Західні політики до речі і самі все більше вибирають прагматичні інтереси, аніж високі ідеали, про що там іде своя дискусія. І це стосується не лише "Північного потоку-2" чи українського ПДЧ. Наступні зустрічі В.Зеленського в Берліні та Вашінгтоні можуть проходити не за звичним сценарієм ("Денег нет, но вы держитесь"). Захід досяг домовленостей з РФ і всі сторони підраховують дивіденди. Росія отримала явочним порядком нейтралітет для України, газопровід, і тепер вимагатиме саботажу "Кримської платформи" та зняття окремих санкцій. Натомість Росія включається в "Green Deal", щось обіцяє по Китаю, можливі ще якісь новини. Якщо по Україні домовилися без нас, то делегація поїде ставити питання: а де там наш інтерес? Кредит на мільярд як компенсатор за втрату газового транзиту? Чи 0,7 мільярда кредиту від МВФ до кінця року? Я не даю позитивних чи негативних оцінок такій формі дипломатичних переговорів, але тренд на прагматизм вже відчувається.
Спроби загравання з Китаєм як пошук козирів перед переговорами з Заходом виглядають, до речі, досить незграбно. Хоча, Китай залишається основним торгівельним партнером України, і втрачати його ринки теж не можна.
Нас може очікувати перезавантаження відносин із Заходом в сторону прагматизму. Але підняття ставок може також привести до нової кризи, демаршів, викидів компроматів, і тоді замість перезавантаження відносин – перезавантажать саму владу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
