Як не допустити реваншу проросійських партій на наступних виборах

Після української перемоги та скасування режиму воєнного стану до України повернеться політика, і в тому числі – вибори, проведення яких заборонене під час дії воєнного стану. Перші післявоєнні вибори матимуть ряд абсолютно нових викликів, в тому числі рекордну кількість шукачів захисту закордоном та внутрішньо переміщених осіб, не всім із яких буде куди повертатися після війни.

Водночас, українське суспільство може зіткнутися і з загрозою реваншу політичних сил проросійського спрямування. З одного боку, це здається неймовірним, коли все суспільство об'єднане навколо ідеї перемоги та втратило будь-які сумніви у намірах агресора. Але після програшу у війні в Росії будуть сильними реваншистські настрої, і після завершення бойових дій інформаційні спецоперацій проти України будуть продовжуватися. Відповідні російські органи проведуть аналіз провалів минулих операцій із впливу на свідомість українців та шукатимуть нові підходи. І пріоритетною цільовою аудиторією для них можуть стати мешканці звільнених від окупації територій, які прожили вісім років в умовах російської пропаганди, і матимуть дещо специфічні політичні уподобання. Відверті колаборанти будуть позбавлені активного і пасивного виборчого права, але мільйони українських громадян будуть знову голосувати на вільних виборах, і їх намагатимуться заплутати.

На сьогодні проросійські партії знаходяться поза законом в Україні. Ще в перший місяць війни, відповідно до закону про правовий режим воєнного стану, Рада національної безпеки призупинила діяльність низки партій, які мали зв'язки з країною-агресором. Третього травня 2022 року Верховна Рада України законом розширила підстави для заборони діяльності подібних партій через суд. До таких підстав віднесено тепер виправдання, визнання правомірною або заперечення збройної агресії проти України, у тому числі шляхом подання збройної агресії Російської федерації та/або республіки Білорусь проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського конфлікту, громадянської війни. Згідно з цим законом, суди винесли остаточні рішення про заборону 12 партій.

Перед війною в Україні було офіційно зареєстровано 370 політичних партій. Тому теоретично можна допустити, що замість заборонених можуть бути зареєстровані нові, або викуплені права на якісь із чинних політичних проектів, ця сумна практика є доволі поширеною в нашій політиці. У політичній програмі партії та в подальшому в її офіційній виборчій програмі не буде виправдання російської агресії чи інших формальних ознак, достатніх для відмови у реєстрації чи судовій забороні. Проте, партія і її спікери можуть більш м'яко просувати російські наративи, критикувати боротьбу з колаборантами чи захищати використання російської мови в окремих регіонах.

Чи вистачить наявних правових механізмів для боротьби зі спробами реваншу? Особливо в повоєнний період, коли спрощені механізми, допустимі під час воєнного стану, не будуть діяти. Дії держави у плані заборони проросійських партій мають консенсусну підтримку суспільства, і більше того, суспільство вимагатиме продовження кампанії та захисту суверенітету від російських інформаційних спецоперацій. І влада повинна мати досконалі інструменти для оцінки гібридних політичних загроз та протидії ним. Водночас, ці інструменти повинні бути максимально однозначними, щоб не виникало спокуси застосувати їх проти політичних опонентів, які насправді не є агентами держави-агресора.

Експерти проекту "Свобода висловлювання та національна безпека: баланс для захисту із УНЦПД" пропонують розробити публічні та зрозумілі механізми аналізу дискурсу, до прикладу – використати при впровадженні обмежень на свободу вираження трискладовий тест Європейського суду з прав людини. Частина заборонених партій вже планувала оскаржувати своє закриття у ЄСПЛ, тому положення Європейської конвенції з прав людини та судова практика ЄСПЛ дають важливі рамки для наших рішень.

Право на свободу вираження поглядів, деклароване у статті 10 ЄКПЛ не є абсолютним і може підлягати обмеженням відповідно до частини 2 цієї ж статті за сукупності трьох умов:

a) обмеження повинні встановлюватись законом, який відповідає вимогам доступності та якості;

b) вводитись для досягнення легітимної мети, визначеної ч. 2 статті 10 ЄКПЛ;

c) бути необхідними в демократичному суспільстві, а саме:

a. для введення обмежень повинна існувати нагальна суспільна потреба (оцінюються контекст, суспільний інтерес, статус особи та її вплив тощо);

b. обмеження повинні бути пропорційними законній меті (необхідно знайти відповідний баланс між правом, на захист якого спрямоване обмеження, та правом на свободу вираження);

c. мотиви введення обмежень повинні бути відповідними і достатніми (належне обґрунтування рішень).

Частина 2 статті 10 Європейської конвенції з прав людини до легітимних цілей обмеження свободи вираження поглядів (як і стаття 34 Конституції України) відносить, зокрема, інтереси:

- національної безпеки,

- територіальної цілісності,

- громадської безпеки.

Врахування формулювань Європейської конвенції з прав людини повинно як захистити рішення української влади від оскаржень у ЄСПЛ, так і забезпечити баланс між потребами національної безпеки та необхідністю захисту свободи вираження поглядів як однієї з базових громадянських свобод.

ЄСПЛ розглянув багато справ про спроби виправдання окупації чи ревізіонізму історії, тому вивчення цієї практики дасть змогу розробити чіткі індикатори для аналізу дискурсу підозрілих політичних проектів. Навіть якщо їх партійні документи будуть бездоганними, потрібно буде проводити аналіз публічних виступів їх лідерів, кандидатів, офіційних представників. Зрозуміло, що ЦВК не буде займатися такою експертизою, але суспільство може враховувати висновки експертизи незалежних установ.

Не менш важливими, аніж юридичні інструменти заборони проросійських партій, є і саморегулюючі механізми громадянського суспільства. Зараз українське суспільство перегріте емоціями внаслідок страшної війни. Проте ми в будь-якому разі будуємо суспільні відносини європейського типу, і після війни необхідно буде усвідомити ті нові червоні лінії, які допустимі для політичної діяльності. Тому дискусію можна обережно починати вже зараз, щоб ми зберегли плюралізм думок і свободу вираження, але щоб поява політиків із відверто російськими чи ворожими до української нації наративами наражалися на тотальний бойкот у ЗМІ та усвідомленою відмовою громадян співпрацювати з такими спецпроектами.