знов (не тільки) про косово
міжнародне "втручання" в косово – свідчення здатності вчитись на помилках, за які заплачено дуже дорогу ціну мільйонів людських доль. україна таку ціну не потягне. реалізація євроінтеграційних пріоритетів та визнання україною косова – лише питання часу. попри сумнівність аналогій між україною та сербією, маємо називати речі своїми іменами: висловлювання про албанців як нації наркоторговців, нездатної до економічної, політичної та іншої самоорганізації – печерна ксенофобія. з 1992го й до дейтонських угод албанці, очолювані президентом спілки письменників ібрагімом руговою, мали ненасильницький рух спротиву, який уможливив функціонування паралельної тіньової держави – з власною податковою системою, лікарнями, школами...
1. україна фактично визнала незалежність косова. оприлюднення позиції – питання часу й послідовності європейської політики україни. визнання україною незалежності косова могло б сприяти укладенню нового договору україна-єс. ескалація енергетичної війни з росією знижує значення російського фактору в позиції україни щодо косова.
2. розбіжностей єс щодо політики в косово нема. є окремі позиції. але гнучкість конструкції єс дозволяє реалізувати абсолютно чітку політику: до 2010 єс вкладе в самостійність косова 330 млн євро (це до 2 млрд, які вже вклало). з розрахунку на душу населення – це найбільша в історії технічна допомога. було б в дивно, якби в єс, як демократичній системі, не було дискусій. але це не заважає здійсненню абсолютно пріоритетної й чіткої політики єс, підкріпленої реальним ресурсом.
3. відсутність мандату оон, спричинена позицією двох членів радбезу оон з імперськими амбіціями, не може перешкодити роботі європейської системи безпеки й зовнішньої політики. закиди щодо "подвійних стандартів" мають сенс тільки як визнання реальності: єс має й ніколи не приховувала своїх стандартів ухвалення та реалізації рішень; той, хто не є "інвестором" у впровадження цих стандартів, має право голосу хіба спостерігача. україна своїм контингентом інвестує в стабільність в європі й оприлюднення позиції визнання косово буде демонстрацією європейських цінностей україни та логічним продовженням позиції щодо невизнання прецеденту за межами системи стандартів єс. створено політичний прецедент в рамках стандартів і на основі позиції членів єс. нема визнання й механізму його забезпечення – нема прецеденту.
4. історичні та етнічні аргументи не можуть бути єдиним та навіть основним критерієм визначення долі косова та формулювання позиції щодо його незалежності. насильницькі конфлікти традиційно пов'язують з поконвічною ненавистю та описують в психологічних термінах. а там де "нераціональні" дії – там "нераціональні" мотиви. так прихильники фрейдистського трактування природи міжнародних відносин та міжнаціональних конфліктів розраховували, що стримувані авторитаризмом етнічні конфлікти звільняться після розвалу срср, але вщухнуть. й вдіяти з цим нічого, мовляв, неможливо й тому ніяке міжнародне втручання не допоможе...
5. коли в сусідніх країнах з'являються перші біженці, громадянський конфлікт стає міжнародним. досвід міжнародного втручання свідчить, що найефективніші операції відбуваються за умов згоди сторін конфлікту, максимальної неупередженості виконавців операції, незастосуванні сили. на разі у випадку косова таких ідеальних умов не було (можна припускати, що вони були в косово до дейтонських угод). вже в 1995 році опитування громадської думки свідчили: максимум, на який готови піти серби – це культурна автономія косова. та й підтримали цей (для албанців, зрозуміло, неприйнятний) варіант, лише 24% сербів. решта взагалі не готова була розмовляти з косово на рівних. це при тому, що голова союзу письменників косова ібрагім ругова, який в 1992му створив та очолив ненасильницький рух спротиву албанців, завжди засуджував заклики радикалів до збройної підтримки краю албанією.
6. досвід самоорганізації албанців в 90х свідчить про неабиякий суспільний капітал. з 1992го паралельна адміністрацію. західноєвропейська албанська діаспора сплачувала 3% податок, який уможливив функціонування албанських парламенту, уряду, шкіл, лікарень. хоча проблемними питанням залишались видача свідоцтв про народження, паспортів, прав, реєстрація й наслідування нерухомості тощо, таких прикладів історія знає не дуже багато. але це, здебільшого, історії успішних суспільств, яким вдалось вибороти свою незалежність.
7. система "паралельної держави" проіснувала до дейтонських домовленностей щодо югославії, ухвалених на авіабазі в огайо. в них косово згадувалось лише один раз в контексті "стіни міжнародних санкцій" з боку міжнародних організацій. угода зміцнила позиції як сербських, так і косовських радикалів й фактично зірвала хиткий баланс в стосунках, який, за певних обставин, міг мати ненасильницьке рішення. сьогодні це вже класичний випадок трагічного нерозуміння західним світом місцевої специфіки й ігнорування західними урядами потягу до незалежності.
8. попри сумнівність аналогій україни й сербії, косова й криму, маємо називати речі своїми іменами: накидування рис окремих людей цілим суспільствам та висловлювання про албанців як нації наркоторговців, нездатної до економічної, політичної та іншої самоорганізації, в кращому випадку – банальна непоінформованність й зловживання історичним трактуванням. в гіршому – прояв ксенофобії. варто проглянути формулювання в українських змі, аби переконатись: постійне збільшення в україні кількості злочинів проти темношкірих, а також невизнання українськими правоохоронцями ксенофобського підгрунтя більшості таких злочинів – лише наслідки іншої, значно серйознішої, проблеми. і це проблема політики україни, зокрема, щодо етнічного питання та кримської проблеми, а також банального браку верховенства права.
на разі майже всі члени єс продемонстрували здатність вивчити наслідки браку інститутів забезпечення верховенства права та міжнародного невтручання в етнічно-конфліктних регіонах. єс вивчило цей урок дуже дорогою ціною доль мільйонів людей. для української демократії така ціна буде неприйнятна...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
