вони брешуть?
майже всі журналісти кажуть нам правду.
майже всі – майже всю.
але не всю.
вони брешуть.
за деревами систематичних порушень конкретних прав та свобод, а також аналітичних розмов про сумнівну легітимність влади, спостерігачі та журналісти відмовились побачити основне – в країні відбувся переворот.
саме поєднання небажання назвати речі своїми іменами, недооцінка громадян як людей та переоцінка людських якостей узурпаторів стала причиною відсутності будь-якої помітної підтримки людьми протестів проти реальних утисків свободи слова.
і це не дивно. адже коли журналісти навіть найкращих каналів транслюють фактичну брехню про конституційний "суд", "уряд", "президента", "парламент" – чому притомна людина буде підтримувати їх?
боїтесь заангажованості політикою та опозиційністю?
чудово. заангажуйтесь скепсисом та правдою.
це просто. адже багатьом вистачило натхнення абсолютизувати моральний імператив й відмовитись від банальної оцінки кандидатів й проголосувати проти всіх. то чому ж забракло сумління дотриматись елементарних норм професійної етики й відмовитись обирати між двома варіантами брехні?
чи хтось сказав, що потреба забезпечити єдність менеджменту каналів та журналістів має перетворювати змі на інструменти трансляції двох варіацій сюрреалізму? чи, перепрошую, можливо, є хоча б одна причина, чому люди мають виходити на захист змі, менеджмент яких веде дискусії з узурпаторами про захист свободи нести ахінею?
