вони брешуть?

майже всі журналісти кажуть нам правду.

майже всі – майже всю.

але не всю.

вони брешуть.



за деревами систематичних порушень конкретних прав та свобод, а також аналітичних розмов про сумнівну легітимність влади, спостерігачі та журналісти відмовились побачити основне – в країні відбувся переворот.

саме поєднання небажання назвати речі своїми іменами, недооцінка громадян як людей та переоцінка людських якостей узурпаторів стала причиною відсутності будь-якої помітної підтримки людьми протестів проти реальних утисків свободи слова.

і це не дивно. адже коли журналісти навіть найкращих каналів транслюють фактичну брехню про конституційний "суд", "уряд", "президента", "парламент" – чому притомна людина буде підтримувати їх?

боїтесь заангажованості політикою та опозиційністю?

чудово. заангажуйтесь скепсисом та правдою.

це просто. адже багатьом вистачило натхнення абсолютизувати моральний імператив й відмовитись від банальної оцінки кандидатів й проголосувати проти всіх. то чому ж забракло сумління дотриматись елементарних норм професійної етики й відмовитись обирати між двома варіантами брехні?

чи хтось сказав, що потреба забезпечити єдність менеджменту каналів та журналістів має перетворювати змі на інструменти трансляції двох варіацій сюрреалізму? чи, перепрошую, можливо, є хоча б одна причина, чому люди мають виходити на захист змі, менеджмент яких веде дискусії з узурпаторами про захист свободи нести ахінею?