конституційний самосуд
можу лише позаздрити фантазії колег, які без найменшого натяку на іронію називають частину шайки узурпаторів з юридичними дипломами "конституційним судом".
бо підстав для цього приблизно стільки ж, як для відновлення редакції конституції 1996 року, конституційного договору, чи редакції радянської конституції. вибирайте будь-який.
краще зробити це самому. адже коли існує декілька версій щодо повноважень уряду, заради обмеження якого власне й існують конституції, то такий конституційний порядок тотожний його відсутності. принаймні в частині органів державної влади.
таким чином, якщо до сьогодні узурпація була фактична, то тепер вона буде оформлена також і юридично. бо права і свободи у нас є, а взаємно збалансованих системою стримувань та противаг повноважень у них представляти нас – не буде.
і єдиною зрозумілою причиною відсутності конституційної асамблеї, яка спадає на думку, може бути тільки суттєва розбіжність позицій щодо способу організації державної влади в країні.
а поки конституційна асамблея не збереться й не подолає розбіжності, якісь особи будуть ходити на роботу на вулицю банкову та грушевсього й чимось там натхненно займатись від нашого імені.
звісно, наш "парламент" може спробувати заповнити лакуну. це якщо на хвилину уявити, що він леґітимний. скажімо, суд нової зеландії не може відхиляти законопроекти на підставі їх неконституційності – це повноваження саме парламенту.
за такої системи розподілу гілок влади за зловживання повноваженням трактувати конституцію представники несуть політичну відповідальність перед виборцями. ці, зі свого боку, навіть й не розраховують на конституційний суд. а новозеландським обранцям не світить з'їхати з базару коштом суддів – отримують все якщо не одразу, то на найближчих виборах.
та й для чого далеко ходити за прикладами, – ми маємо власну історію компенсації лакун неписаною частиною конституції – майданом. і здається, внесок януковича в помаранчеву революцію не обмежиться закордонними заявами про її перемогу – на разі його режим робить все, аби неписану частину регулювання представницької влади зробити традицією.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
