пєньок як стан душі

Останнім часом все частіше переконуюсь, наскільки важливо розрізняти оцінку ситуації, з одного боку, та висловлення бажаної ситуації, з іншого.

Мабуть не варто нагадувати, що ці два стани. Звісно, вони повязані, але зв'язок цей не безпосередній, а залежність цих двох станів визначається загалом як звязок теперішнього (якщо оцінка більш-менш адекватна, і грунтується не тільки на історичних паралелях) та майбутнього (зрозуміло, ще більш уявного, ніж оцінка теперішнього).

Ну й остання, сподіваюсь, на сьогодні банальність – провідником з теперішнього в майбутнє є людина, яка діє на двох рівнях – як спостерігач та діяч. При чому в більшості випадків діє одночасно, бо оцінка, як будь-яке віддзеркалення певного ступення викривленності, є фактично дороговказом. Саме тому поділ діяльності на "теорію" та "практику", а людей на "теоретиків" та "практиків" – умовність, яка інколи сягає, перепрошую, тупості. Ну й зовсім мабуть зайве нагадувати, що характер викривлення зображення впливає на ефективність долання шляху, а от глибша ступінь викривлення рідко перешкоджає помилкам. В найкращому випадку сприяє їх усвідомленню постфактум.

Я не дуже великий прихильник історичних паралелей взагалі та щодо вирішення конфліктів зокрема. Хоча б тому, що припущення про дії опонента на підставі його минулих агресивних дій змушує збільшувати ескалацію та ускладнює іншого виходу з конфлікту. Коли ж опонент сприймає ситуацію так само, це позбавляє іншого виходу з конфлікту й перешкоджає перетворенню опонентів на партнерів. Якщо на кожному наступному етапі стосунків, сторони не вчаться на помилках (або вчаться неадекватно) та не збільшують співпрацю, шанси на кращий розвиток подій прямують до нуля й тому позбавляють спроби домовитись будь-якого сенсу. Принаймні з тим самим партнером.

А тепер, для тих, кому не забракло витримки, бонус: розповідь про пєньків Віктора Федоровича. Межигірські ми вже бачили. На разі ж йдеться про пєнькі інші. Ті, на яких тримається режим. Без особливого перебільшення, бо конструкція їх загалом приблизно така сама.

ЄС уважно стежить за судилищем над Тимошенко та іншими переслідуваннями. Спільнота слухає і чує Тимошенко. Але це той випадок, коли Тимошенко та її представники мають рацію, коли кажуть про необхідність уколадання угоди про асоціацію, а офіційна Європа має не меншу рацію, коли згадує "проблеми з демократією" й висловлює сумніви в можливості укладання угоди. Може видатись, що в цьому є дилема. Насправді вихід елементарний – угода з Україною має бути, але не з узурпаторами, які не мають права представляти Україну. Для цього потрібні трьох дрібниць:

1) Організоване українське громадянське суспільство має подолати практику обслуговування короля шляхом надання йому послуги "легітимність режиму в обмін на можливість звітування донорам про вплив на владу", яке приховуються за евфемізмами на кшталт "співпраця заради реформ", "вплив на владу", "спільна розробка корисних законів" про доступ громадськості до усвідомлення відсутності доступу, а також інших способів відтворення узурпації. Давайте все ж намагатись називати речі своїми іменами: єдиний сумісний з довірою громадян до громадських організацій спосіб впливу на узурповану владу є відкритий спротив узурпації.

2) Як відомо, громадські організації та їх об'єднання в різноманітних колективних поривах бувають хороші та різні. Обєднання заради боротьби за свободу слова – чомусь здебільшого різні. Я не знаю чому. Можливо тому, що за винятком колективних звернень, слово – штука все ж особиста принаймні в момент мовлення й передбачає спочатку особисту дію, а вже потім боротьбу за її захист. Добре захищають Люди щось для них цінне. Тому дуже хочеться, щоб чергове обєднання борців за свободу слова не тільки механізмами захисту перейнялось, але й змістом захисту. Якщо ж захищатимуть просто право хороших людей легітимізувати режим під виглядом спротив йому – це буде чергова "різна" тусовка журналістів, які в терапевтичних цілях визнають одне одного борцями за свободу слова.

3) Якщо голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС досі є акціонером та членом спостережної ради одного з клієнтів податкової та інших контролюючих органів режиму, він має скласти повноваження в одній з рад. Просто щоб не виникало відчуття конфлікту інтересів та плутанини – хто чиїм є акціонером та хто за ким насправді спостерігає. В умовах демократії – будь-ласка, а в умовах узурпації так не можна, бо це наштовхує на неприємні припущення про удавану незаангажованість та причини аморфності позиції структур, до яких належить Олег Борисович.

Сьогоднішній пєньок номер два. Останні заяви Яценюка переконують – такі да. (Ясєн пєнь, що йдеться про "фронт з мін" як Яценюка колективного так само, як "Нового громадянина" – Рибачука колективного). Тобто не тільки ці двоє. Але Арсеній, здається, дуже хоче щось зробити. І, припускаю, дуже хороше. А виходить чомусь, як завжди. Як, власне, і у Рибачука.

От чому, попри нещодавній (але вже достатньо "історичний") досвід виборів, фронт та низка інших опозиціонерів та структур продовжують марити "офіційними" виборами та (не) участю у них? Скільки мине таких "виборів", перш ніж наші провідники у майбутнє усвідомлять – з наперсточниками за їх правилами не грають, а з регіоналами за їх правилами не вибирають.

Хочете виборів? Чудово – зробіть свої. За визнаними міжнародними експертами правилами. Не конче одразу національні. І я подивлюсь на спроби організаторів ПІСУАРу інкримінувати сепаратизм.

Можливо, варто просто спробувати не структури об'єднувати, а узгоджувати оцінку ситуації та шлях дій? По-перше, тоді не доведеться вдавати "об'єднання" опозиції. По-друге, можна буде припинити легітимізувати бандитів, які вдають, що роблять вибори та перемагають на них. Сказали нарешті "А" про бойкот виборів без Тимошенко? Чудово! Скажіть й "Б" про організацію власних!

Здається, що єдиний сенс зв'язку з "виборами" узурпаторів – це офіційна дата мобілізації. Такий собі замінник самоорганізаційної функції громадянських структур. Але чому б не спробувати домовитись про свою дату і свою дію? Тим паче, що на "об'єднання опозиції" є певний громадський попит. І мабуть варто поквапитись, доки це попит на об'єднання опозиції, а не на те, за 5 хвилин перед чим об'єднання зазвичай таки стається. І тоді, можливо, об'єднаються й громадяни. І навіть нова мода бійців УБОПу вдягати під уніформу футболки "Спасібо житєлям Донбасса" (СЖД) не потребуватиме пресування Людей.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.