Рецепт Тігіпка, або секрет чиновницького щастя
Пригадую, як вперше, коли побачив заяву Сергія Тігіпка про необхідність ліквідації податкової та злиття їх в одне ВЕЛИКЕ ЦІЛЕ, подумав, що Сергій Леонідович, навчений роками роботи в державному апараті, не може не знати, що такі ініціативи не мають нічого спільного з адміністративною реформою та боротьбою з корупцією. Так само, як перетасування чиновників, до якого вдалась Банкова восени минулого року, не має нічого спільного з реформуванням системи державного управління. До того наоптимізувались та дореформувались, що кількість органів центральних органів влади збільшилась на 47%. Було 49 стало 72. Так наскорочувались, що кабінетів не вистачає. Про витрати на утримання годі й згадувати: Президент – плюс 40% до минулорічного зростання на 28%, генпрокуратура – плюс 77%, лікування та розваги депутатів – додаткових 82%... Але, зараз не про це.
Упевнений, Тігіпко усе це добре знає, бачить та усвідомлює. То чому ж тоді, все одно вперто повторює тезу про приєдання одного корупційного кубла – податкової, до іншого – митниці, подаючи такий механічний шлях, як рецепт подолання корупції. Натомість, не пропонується нічого, що дійсно б якісно змінило ситуацію та якщо не подолало би, то хоча б зменшило хабарництво.
Він, на відміну від опозиції, міг би нарешті й скористатись статусом віце-прем'єр-міністра не лише для участі в теле-ефірах та промо-турах. Віце-прем'єр керує цілою армією чиновників та наділений тим сумнозвісним адміністративним ресурсом, який і мав би дозволити не лише проголошувати гучні заяви про невдоволення станом державного управління, заграваючи з протестним електоратом, а роботу робити. Наприклад, внести на розгляд Кабміну проект рішення чи законопроект, який би дійсно закрив корупційні схеми податкової та митниці, запровадивши реальну відповідальність за корупцію. Відстояти його на засіданні уряду та довести до голосування в парламенті.
Бо знову повторюється історія з податковим кодексом, коли усі з нетерпінням чекали анонсованої Сергієм Леонідовичем та розрекламованої невгамовною Кужель, презентації їхнього податкового кодексу. Не дочекалися! Місяці роботи, сотні оплачуваних з бюджету годин сотень чиновників, і все марно. Думається, те саме чекає і на Митний кодекс, який обіцялись підготувати, Трудовий...
Зате, наразі, всі захопились пенсійною реформою, яку ніяк не допишуть та не донесуть до парламенту. А в якості політичного факультативу, поки десь там пишеться Митний кодекс, з'явилось бажання побавитись, під виглядом реформування державного управління та боротьби з корупцією, в ліквідацію податкової та створення чергового централізованого корупційного монстра, з безпрецедентними фіскальними та контрольними функціями.
За такою логікою, вочевидь, наступним кроком можна ліквідувати Державне казначейство і передати його функції Міністерству фінансів, а ще далі, митно-податкового монстра також можна згодом ліквідувати та передати все, що тяжко напрацьовано, теж до Мінфіну. А ще згодом і Мінфін можна ліквідувати, разом з Кабміном і передати все в Адміністрацію Президента, тим більше, що Парламент вже там.
Я навмисно перебільшую, аби продемонструвати, що ліквідація одних корупційних годівниць та їх приєднання до інших, разом з персоналом, приміщеннями та автобазами, нічого, окрім внутрішнього перерозподілу потоку хабарів, не приносить.
І не варто підгодовувати громадську думку тезами про те, що десь так уже зробили і тому усі там мають щастя. Десь там і 50% бюджету не розкрадають та державні витрати на чиновників, на відміну від України, не підвищують, а скорочують на 20%, десь посади на митницях та в податковій не продають, а директори департаментів, що курують державні закупівлі, не стають за півроку мільйонерами. Десь там, корупціонерами вважають не вчителів та лікарів, а міністрів та державних службовців, що владні повноваження використовують задля лобіювання власного бізнесу за державний кошт. І останнє, десь там, напевно, розуміють, що об'єднавши дві наскрізь корумповані структури, держава отримує одну, але вдвічі більш корумповану.
Але це все десь там... Тут і зараз усе по-іншому.
Уся міць президентської влади та увесь урядовий геній спромоглися лише на те, щоб у черговий раз, суворо звівши брови, нагримати невідомо на кого, за те, що в країні квітне корупція та об'єднати до купи податківців із митниками, які й без них – і в цьому, скоріш за все, головна проблема – і так живуть в мирі, злагоді та процвітанні.
А можливо, я несправедливий до Сергія Леонідовича і він нічого такого не має на увазі, і просто, по доброті душевній, вголос оприлюднив універсальний рецепт щастя українського чиновника: поєднати бюджети й побори, і поділити їх за принципом Попандопуло.
Р.S. Припускаю, що дехто скаже: "Ну от, розпочав критикувати Тігіпка – до виборів готуються". І будуть праві, але лише частково. По-перше, не розпочав, а системно продовжую (достатньо переглянути цей блог). Бо Сергій Тігіпко – це невід'ємна частина тієї влади, яка сьогодні добиває країну, і для мене, результати його роботи, напевно, є одним із найбільших розчарувань. Якщо пішов у владу, то роби і відповідай. Якщо не знаєш як, спитай. Якщо не вмієш і не здатний, йди і не повертайся.
По-друге, боротьбу за людей, не лише за виборців, ми не припиняли і підготовку до виборів не полишали, а отже соромитись і приховувати цього не буду.
Р.Р.S. І останнє, для тих хто традиційно ставить запитання: "а ви що пропонуєте?" Наприкінці 2010 року Арсенієм Яценюком було внесено пакет антикорупційних законопроектів та ініціативи щодо адміністративної реформи. Жоден із них провладною більшістю підтримано не було.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
