Почути серцем
"Градам" та "ураганам" агресора українці протиставляють свою людяність. Це, якщо хочете, такий собі наш невидимий залізний купол. Залізний купол добра. Чи точніше – добрих справ. Більших чи менших. Але по-простому щирих, які дають синергію, щоб нам називатися людьми, громадянами, громадянським суспільством, народом чи нацією, яка реально творить свою історію, свою країну, починаючи з самих себе. Власними діями, власними справами, власними руками.
А ще наша сила проявляється, звичайно ж, у силі нашого мистецтва, про яке Ромен Ролан казав, що справжнє мистецтво вбиває смерть. В історії людства мистецтво завжди передувало суспільним змінам, і в центрі цих змін завжди була людина, її звільнення і щоразу наближення до омріяної свободи.
Я вже писав, що "Вночі" – це перший альбом Слави Вакарчука, який я не почув, бо не встиг. Так склалося, що 2008-й рік, коли він вийшов, став для мене поворотним у житті, зробив мене інакшим. Але я відчув цей диск, прослухав його серцем. Читаючи тексти пісень і в уяві складаючи мелодії з тих композицій, які залишилися в мене в пам'яті з минулого. З часів, коли ще міг слухати і захоплюватися музикою.
І тепер я вражений, бо ще рік тому й гадки не мав, що в нашій країні так багато людей можуть чути серцем. І не тільки вчора в театрі Франка, на благодійному концерті Слави з тим самим альбомом "Вночі". А по всій країні. Мільйони, які стали за власну гідність, за власну країну. Звісно, що в такій незвичайній, я б навіть сказав – надзвичайній історії, не могло бути інакше, ніж чути і почути одне одного серцем.
Пам'ятаю, як на Майдані люди незалежно від свого статусу й статків ставали кухарями, санітарами, заготівельниками бруківки, шин і навіть розливачами в пляшки коктейлів Молотова. Мені й самому під час нічних чергувань доводилося рубати дрова, ставити намети й навіть розливати чай для тих, хто повертався погрітися й перепочити з блокпостів на барикадах.
Тому, за цим майданівським звичаєм, коли Слава поділився зі мною ідеєю про те, що хоче зробити благодійний концерт, аби зібрати кошти на відновлення Запорізького шпиталю, я зголосився допомогти реалізувати квитки. Просто кажучи, на кілька останніх тижнів у вечірній, а точніше – практично в нічний, неробочий час (недарма ж концерт називається "Вночі":)) зголосився стати волонтером-білетером. І сьогодні маємо результат – разом зібрали близько 10-ти мільйонів для порятунку наших героїв з передової.
Дякую Славі за цей незвичайний вечір. Дякую всім, хто відгукнувся на цей проект. Усім, хто почув серцем.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
