#УкраїнацеМаріуполь

Поїздку до Маріуполя я планував кілька разів ще до обстрілів. Проте з різних причин і приводів вона переносилася. Чому вона для мене важлива як для топ-менеджера банку? Тому що саме на Маріуполь припадає головне навантаження роботи банку на Донбасі. Особливо після того, як ми за рішенням РНБО повністю вийшли із зони АТО. Тобто цілком припинили працювати на окупованих агресором територіях Донеччини й Луганщини.

Це поставило переді мною і командою цілу низку управлінських викликів. Найголовніше – потік клієнтів на теренах, підконтрольних Україні, зріс у рази. Здебільшого це люди літні, пенсіонери, які лишилися в цій ситуації практично один на один перед дилемою життя або смерть. Переселилося й чимало співробітників банку із захоплених терористами територій. Їх треба було працевлаштовувати, бо ми своїх не кидаємо.

Усі необхідні рішення керівництво банку ухвалило. Стали діяти. Але треба було виїхати на місце, поспілкуватися з людьми, подивитися на власні очі, як все це працює на ділі, а не на папері. Просто підтримати тих, хто до кінця виконував свій обов'язок перед людьми й країною. По-людськи подивитися їм в очі і потиснути руку. Але все щось заважало. То важливі наради в Нацбанку, то якісь справи в уряді, то зустрічі із міжнародними аудиторами й кредиторами...

Але коли сталася трагедія 24 січня, рішення було прийнято миттєво – їдемо! На схід!

***

Наближаючись із Запоріжжя до Маріуполя, уже за розв'язкою біля Бердянська починаються блокпости. Хлопці з автоматами. Дощ. Вітер. А вони стоять, чемно вітаються і навіть усміхаються. Після перевірки документів під'їжджаємо все ближче до межі Донецької області.

Вказівник "Маріуполь 67, Новоазовськ 108". І якось не віриться, що в Новоазовську вже окупанти. Різниця у відстані між цими українськими містами лише 40 км. Усього на 5 км більше, як від Адміністрації президента до аеропорту Бориспіль, подумалося мені. І це саме по тій дорозі, яку окупант називає "сухопутним коридором" до захопленого Криму.

На в'їзді в Донецьку область ще один блокпост. На вітальній стелі "Донецкая область" синьою фарбою виведено ПТН ПНХ. Згадав, що одразу після обстрілу Маріуполя ватажок сепаратистів Захарченко оголосив наступ. Пообіцяв дійти з російськими окупантами аж сюди – до межі Донеччини. Практично одразу за стелою почалися сільгоспугіддя HarvEast. Впорядковані.

Ще півгодини їзди і ми в Маріуполі. Праворуч "Епіцентр". Заїжджаємо, бо приїхали раніше за годину до першої зустрічі з місцевими ощадівцями. Зайшли в кав'ярню збадьоритися кавою, бо спали кілька годин. Бармен-жінка дякує, що приїхали, почувши, що говоримо українською. Питає, чи надовго в Маріуполь.

Під'їхав старий товариш. Розповідає про ситуацію в місті. Питаю – що робитимеш, якщо буде окупація. Каже, у мене півтисячі чоловік у штаті. Візьмемо, мовляв, зброю і будемо їб...шити окупантів.

Розповів, що з тих діток, які потрапили під обстріл і важкопоранені, 12-річна дівчинка Марина потребує особливої підтримки. Під "Градами" дитя з переляку кинулися до підвалу, щоб сховатися. Але в останню мить її наздогнав уламок снаряду й перебив хребет. Слава Богу, вона лишилася жива. З колегами по правлінню банку вирішили взяти під опіку, адже дівча потребує складної операції. Марина зараз у Києві, і ми на постійному зв'язку з її мамою.

***

Відділення 497 Ощаду в Маріуполі. Я б назвав його служба "911" Ощадбанку в Донецькій області. Це безперервна видача карток. Крім маріупольців щодоби приймають 150-200 клієнтів з окупованих територій. І це зараз, коли виїзд з Донецька практично закритий. Раніше було по 500 клієнтів із зони АТО щодня.

У цьому флагманському відділенні клієнти мають можливість перевести свої депозити з філій, які лишилися на окупованих територіях. Тож не дивно, що тут завершили рік з приростом депозитів. Це ще одна відповідь, промовистий знак і, якщо хочете, голосування грошима, реальний доказ того, де насправді хочуть жити більшість мешканців Донбасу. Однозначно в Україні. До речі, у відділенні працюють самі жінки. Кажуть, віримо в перемогу, а я тут же відказую – це ми вам віримо, дівчата.

Ситуація непроста. Банк пішов з територій контрольованих бойовиками. Скоротили там посади. Тих, хто виїжджає на територію, контрольовану Україною, намагаємось працевлаштувати. Робимо все можливе і навіть більше. Адже всім нам важливо вистояти і перемогти. З банку мобілізовано більше сотні працівників. Ніхто, Слава Богу, з ощадівців-воїнів не загинув. Є, правда, поранені. Ми допомагаємо їм та їхнім сім'ям. Це ж наша ощадівська родина, українська, всеукраїнська.

***

Чесно кажучи, був повністю демотивований, щоб їхати до міської ради Маріуполя, яка начебто скасувала власне ж рішення про визнання Росії державою-агресором, а ДНР-ЛНР – терористичними організаціями. Але оскільки я входжу до держкомісії з надзвичайної ситуації в Донецькій і Луганській областях, то довелося. Правда, ми наполягли, щоб запросили не тільки чиновників, але й волонтерів та журналістів. Практично міг прийти кожен бажаючий, аби взяти участь в обговоренні, як допомогти потерпілим від обстрілів окупантів, як зробити, щоб більше такого не повторилося.

24 січня обстріли тривали трохи більше хвилини. Постраждало три дитсадочки, чотири школи, 55 будинків – це 8 тисяч осель. Головне – відновити житло. Уряд виділив для цього постраждалим 10 млн. грн. Допомагають місцеві промислові підприємства, волонтери збирають допомогу з усієї України.

Руберойд, плівка скло, рами – найбільш необхідне. Ощадбанк приєднався до цього процесу. Спільно з волонтерами через свою філійну мережу створюємо систему адресної допомоги мешканцям Маріуполя, постраждалим від обстрілів російських агресорів.

Вона міститиме в собі мережу збору інформації про потреби постраждалих через місцеві відділення Ощадбанку за участі волонтерів. Відкриття спеціального рахунку для збору коштів. Поширення цієї інформації через відділення банку по всій Україні. Ощадбанк готовий пропустити трагедію Маріополя не тільки через власне серце. Але й – через понад 30 тисяч своїх співробітників, 5 тисяч відділень, 3 тисячі банкоматів, тисячу терміналів.

Проте матеріальна допомога – це далеко не все, що потрібно. Відбудуємо зруйноване, а завтра ворог може знову "посипати" Градами. Люди бояться. Бояться, що їх будь-якої миті може настигнути лихо, про яке вони навіть не знатимуть. Тому тут важливе оповіщення. Якби військові повідомляли міську громаду, що на позиції вийшли "Гради" й "Урагани", то люди встигли б сховатися.

Зараз це питання вирішується. А місцеві волонтери поки що створюють інтерактивну карту бомбосховищ. До речі, вже наступного дня дізнався, що міськрада Маріуполя таки ухвалила правильне рішення і щодо агресора Росії, і щодо так званих ДНР-ЛНР – терористичних організацій. Це заслуга місцевих депутатів та активістів. Маріуполь – це Україна.

***

Мікрорайон Східний. Мешканці на Олімпійській, 161. П'ять днів тому їх обстріляли. Тепер по мікрорайону ходять діти з портфелями до школи. Їздить громадський транспорт. Повз стоянки і тротуари, на яких спалені і продірявлені уламками снарядів авто.

Олена Ольхова – одна з лідерів самоорганізації населення мікрорайону. Каже, що бомбили лише 1,5 хвилини. Якби 5 хвилин, то, плаче, від будинків і людей нічого б не лишилося. Скла у вікнах навколишніх будинків практично нема. Його уламків за 5 днів вивезли 32 тони. Кілька днів не було газу й світла.



Люди досі відрами виносять бите скло. Одна жінка принесла мені осколки від снаряду, дала в руки. Осколки смерті в її помешканні, на щастя, нікого не уразили.



Йде дощ. Ніби сама природа плаче. Жінка згадує обстріл. Каже, що діти якраз повставали. "Як вони, бідні, полякалися і кричали", – далі казати не може, а я – слухати... Якщо в західній частині Маріуполя люди живуть у звичайному режимі, ходять спокійно, навіть усміхаються, то в східній околиці міста суцільна тривога на обличчях, страх. Місто цілком нагадує нашу країну. Спокій на заході і в центрі, тривога і війна на сході. Саме тому Україна сьогодні для мене це насамперед Маріуполь.

Зайшли до помешкання молодої пари на вулиці 9 Травня. Ось вигляд із вікна цієї квартири на 9-му поверсі.



За щасливим збігом молодята були в іншій кімнаті з протилежного боку квартири. Снаряд залетів прямо до зали.

***

Поспілкувалися з головлікарем дитячої лікарні Маріуполя Валентином Яковичем Гуровим. Кажуть місцеві активісти й журналісти, що він підтримує опозиційний блок і все таке інше. Але він для мене насамперед лікар, який рятує поранених від російського обстрілу дітей.



Розповідає, що для дітей фізичні травми – це важко, але вилікувати можна. А ось психологічні травми – назавжди. Каже, що поранений хлопчик, 10 років, поділився з ним: "Буду завжди захищати Україну, бо я за неї постраждав, буду про це розказувати своїм дітям, щоб вони знали свою країну і робили так само". Четверо діток лежать у цій лікарні. Після їх виписки профспілка Ощаду організує їм реабілітацію в санаторіях західної України.

***

По дорозі з Маріуполя заїхав до Запорізького шпиталю. Того самого, для якого збирали допомогу в рамках благодійного концерту "Вночі" разом зі Славою Вакарчуком. Зараз в ньому 90 пацієнтів, з яких близько 80 поранені в АТО. Більшість із сектору М, тобто з-під Маріуполя, як Сергій, який отримав поранення руки.



Обговорили з начальником шпиталю подальшу співпрацю. Вирішили зібрати для хлопців нормальну бібліотеку, бо те, що там зараз суцільна радянщина. Одна нормальна книга "Вірменські народні казки". Залучимо до цього Вахтанга Кіпіані та проект "Історичної правди", щоб хлопці мали якісну й правдиву історичну літературу.

Також візьмемо участь в облаштуванні кабінету УЗД.

Шпиталь практично повністю відновлюється зусиллями волонтерів. Хірургічну операційну ремонтували ченці із Західної України, ЛОР-кабінет відремонтував місцевий підприємець, батько якого все життя пропрацював у цьому шпиталі завідувачем терапевтичного відділення. Блок санвузлів взяла на себе місцева торгово-промислова палата. А холодильник для реанімації придбаний на кошти, зібрані запорізькими дошкільнятами на благодійному ярмарку ласощів, які вони виготовляли власними руками разом з батьками.

***

Повертаючись до Києва, прочитав свої нотатки, які робив у дорозі, як кажуть, прямо на коліні, у телефоні. На вихідні дещо їх причесав. Я вражений побаченим і почутим. І просто не зміг не поділитися. Хоча моя поїздка насамперед передбачала зустрічі з працівниками регіональних філій Ощаду, які я й провів у Маріуполі та Запоріжжі.

Але це вже окрема історія. Бо сьогодні #УкраїнацеМаріуполь.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.