Країна-волонтер

Міжнародний день волонтера. Раніше його відзначали лише активісти "третього сектору": громадських організацій, асоціацій, товариств. Як казала зі зневагою колишня влада, "грантоїди". Вони не могли цього збагнути, бо не знали власного народу.

Тепер це, без перебільшення, мало не наше національне свято.

Починаючи від Євромайдану та Революції Гідності, вражені та не скорені анексією Криму та йдучи через війну на сході, ми крок за кроком перетворилися на народ-волонтер, на країну-волонтер. А точніше в сучасну європейську громадянську націю, на європейців, у яких волонтерство, як кажуть, у крові.

І цю філософію ми сьогодні втілюємо в зміст нашої країни. Вона рушій змін. У всіх напрямках і на всіх рівнях.

Пригадую, як торік на початку літа дізнався через фейсбук, що до Київського шпиталю привезли перших важкопоранених бійців АТО. Треба здавати кров, якісь побутові речі першої необхідності. Волонтери Дана Ярова, Аня Зелена просять допомоги. Офіс Ощадбанку поруч з госпіталем на вулиці Госпітальній. Часу на роздуми нема. Один боєць умирає і потребує рідкісної групи крові, а її ніде нема. А в нас великий колектив. Під боком у госпіталя.

Звертаюсь через електронну пошту до своїх колег, а раптом вийде. І ось перші донори вже через півгодини здають кров. А наші співробітниці через годину вже в супермаркетах закуповують хлопцям бритви, мило, шкарпетки, майки, щось смачненького з фруктів, воду, бо стояла спека.

Далі були щоденні чергування в палатах біля хлопців наших жінок і дівчат, поки до них не приїхали родичі. Ну, все, начебто допомогли. Але волонтери кажуть – ні, почекайте, ще багато чого треба... І пішло. Пошук і закупівля вакуумних аспіраторів ран, яких перший час бракувало. А саме вони убезпечували хлопців від гангрен. Потім придбання дороговартісних ліків, матеріалів, хірургічних ниток, чого тільки.

Так ми в госпіталі прижилися і почали змінювати побут. Дійшли до проведення Інтернету та Wi-Fi у кожну палату. З промовистою назвою мережі ПТН ПНХ. Щоб хоч цим підняти настрій бійцям. Хлопцям головне спілкуватися, а це найкращі ліки.

Далі вийшли на впровадження електронної медицини – МІС (медична інформаційна система), яка передбачає електронну мережу в госпіталі, а далі між усіма госпіталями, в тому числі й тими, що на передовій.

Вона містить в собі історії хвороб, електронні картки, швидко передає інформацію про пораненого. Поки він рухається логістичними коридорами до місця лікування, то в наступному шпиталі вже знають про вид поранення, аналізи, групу крові, яку допомогу вже надано і яка потребується. Все це пришвидшує порятунок хлопців, оптимізує роботу лікеарів.

У волонтерстві кожен наступний крок – залучення все більшої кількості людей (і це заворожує). Залучення на допомогу пораненим в шпиталях і хлопцям на передовій – тепловізорами, пічками, бронежелетами. Тут ми співпрацювали з Юрою Бірюковим, який регулярно їздив на передову і знав потреби бійців.

Відбудовали школу в Слов'янську, з якою ми досі підтримуємо тісні дружні зв'язки. Історія чисто випадкова...

Нові обличчя, нові небайдужі серця...

До речі, саме завдяки відбудованій школі в Семенівку, передмістя Слов'янська, яке було найбільш зруйноване мінометними обстрілами, почали повертатися люди. Школа стала центром відновлення життя в селі, навіть другим народженням села.



Ще згодом вийшли на проект "Мистецтво, що рятує". Разом з Волонтерською сотнею "Доброволя" (Ірою Солошенко, Наталією Воронковою), Мистецьким Арсеналом (Наталією Заболотною) та провідними українськими художниками організували "тихий аукціон". На ньому представили 50 картин і 50 фото важкопоранених хлопців, їх життєві історії. Учасник аукціону підходив до картини, дивився на фото бійця і торгувався з власним сумлінням, скільки віддати за картину, щоб допомогти тому чи іншому герою.



Неймовірно, але тоді за один вечір ми зібрали понад 5 мільйонів гривень. Я цього не очікував. Сьогодні хлопці вдячні. Чимало з них успішно адаптувалися в мирне життя, займаються підприємництвом, волонтерством, ведуть активну громадську діяльність.

Цьогоріч "Мистецтво, що рятує" надало допомогу дітям і жителям Мар'їнки. Тільки тепер лотами були не картини. Разом з волонтерами і відомими митцями ми розмалювали ящики з-під снарядів і зброї, перетворили їх на чудові цілком "мирні" скрині. Провели аукціон і завдяки таланту Кості Горбунова отримали майже 2 мільйони гривень. Так діток зібрали до школи й допомогли важкохворим, які живуть на лінії зіткнення.

Проект Ощадбанку та Слави Вакарчука "Вночі". Це вже для відновлення Запорізького військового шпиталю, який надає допомогу пораненим у секторі "М", що навколо Маріуполя. Квитки на концерт коштували недешево – від 2,5 до 10 тисяч гривень. Головне було їх продати. І нам це також вдалося. Зібрали понад 10 мільйонів гривень. В тому числі і 2 реанімобілі.

Збирали гроші на перший український безпілотник, на броньовану швидку допомогу, допомагали хлопцям з 29-го блок-посту і школі в Новотошківці...

А ще в нас були особисті історії. Олексій Замірко, 24-річний десантник, син нашої співробітниці, втратив обидві ноги, підірвавшись КАМАзом на фугасі неподалік ДАПу. А також Марина Резник, 12-річна дівчинка з Маріуполя, якій осколком перебило хребет під час обстрілів міста російськими "градами".

Олексій вже стоїть на обох ногах. Твердо стоїть. Одружився.

Марина пройшла три операції і два курси реабілітації. Наші лікарі зробили диво. Дівчинка не тільки вижила, а й поступово одужує. Хоча спочатку шансів давали мало, радили їхати далеко за кордон. Казали, що вона на все життя буде прикута до ліжка. Але ми вірили в краще і діяли. І зрештою перемогли, Марина встала, пересувається поки що на візку, але відновлення відбувається успішно.

Усіх проектів тепер і не згадаєш. Тільки найбільші. Хоч насправді тут всі великі, бо йдеться про найдорожче – людське життя...

Я вдячний всім хто відгукнувся і відгукується. Інколи це було несподівано. Це ж не гроші бавнку, а гроші людей з відкритим добрим серцемю

Волонтерські групи досі є і в нас в банку, діють, як і в країні. Це абсолютно децентралізоване добровільне явище, яке перетворило наш колектив, наших партнерів, моїх друзів, знайомих, колег.

Незабаром хочемо зібрати учасників нашого торішнього проекту "Мистецтво, що рятує". Хочемо зустрітися і поспілкуватися з хлопцями. Згадати, як пройшли рік, чого досягли і що будемо робити далі.

А далі буде. Ми ж банк-волонтер, бо в нас країна-волонтер, народ-волнтер. Як інакше?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.