Країна вільних можливостей

Це історія про майбутнє. Майбутнє нашої країни, нашого суспільства.

Сьогодні багато говориться про наші суспільні вади, недосконалість, рівень недовіри і агресії в суспільстві. Корупція теж похідна від цього.

Але мало хто намагається вийти за цей контекст, залишити минуле за дужками і зосередитись на моделюванні майбутнього.

А без такого підходу, переконаний, ми приречені копирсатися постійно в минулому, рефлексувати на нього, а отже, ходити по замкненому колу, не бачучи, а як можна насправді жити інакше, так, як у цивілізованому світі.

Точкою входу в майбутнє, у суспільство вільних людей, країну вільних можливостей є філософія відкритого доступу.

Тут і відкритість державних реєстрів, і прозорість державних закупівель, і відкриті конкурси на високі й не дуже державні посади, прозоре і зрозуміле державне й корпоративне управління.

Проте є ще один надважливий напрямок, який докорінно перетворює нас. Будує відкрите суспільство знизу. Йдеться про ставлення до людей з особливими потребами, визнання їх рівноправними членами суспільства.

А таких в Україні за різними даними від трьох до чотирьох мільйонів чоловік. Це від 6 до 10% населення. 80% з них – працездатного віку.

Особливо це актуально зараз, коли в країні з'явилися тисячі 20-річних ветеранів, інвалідів війни.

Це повні енергії хлопці й дівчата, які безумовно надихають, бо вони чи не найбільше говорять про майбутнє. Бо вони, як і мільйони інших людей з особливими потребами в нашій країні, не здаються, створюють громадські ініціативи, бізнес-проекти, беруть активну участь у політичному житті.

Тому інклюзивність, безбар'єрність нашого суспільства – це неодмінна складова нашого руху в майбутнє. Це наша повноцінність як країни, нації, як громадянського суспільства в європейському чи американському вимірі й сенсі цього значення.

І я втішений, що сьогодні поряд з ухваленням бюджету, електронних держзакупівель – важливих для країни законів, Верховна Рада розширила доступ незрячих до виданих творів у спеціальному цифровому форматі. Тобто незрячі люди будуть мати можливість відвідувати бібліотеки. Так, це тільки початок. Але це дуже важливо.

Так само рік тому було важливо для нас зробити інклюзивність частиною нашої корпоративної культури. Невід'ємною частиною модернізації банку. Ми відкрили перше інклюзивне банківське відділення в Києві. Потім друге в Сумах. Незабаром буде ще одне в Одесі. І так крок за кроком ми охопимо спочатку міста-мільйонники, а згодом, наступного року і більшість обласних центрів.



Чи дорого це? Чи потребує додаткових інвестицій? Це потребує насамперед однієї інвестиції – прояву людяності та елементарної уваги й поваги. Спроектувати більш ширші двері, через які може проїхати візок, покласти тактильну плитку, щоб допомогти незрячому зайти у відділення, опустити рівень касового вікна, щоб до касира могла вільно зазирнути і звернутися людина на візку, навчити працівників жестової мови, щоб вони могли порозумітися з людьми, які не чують...

Все це більше навіть не гроші й витрати, а додатковий, невеликий час, який разом із фахівцями треба приділити в першу чергу самим собі.

Натомість результат на виході вражаючий. 40% потоку клієнтів Голосіївського району столиці припадає сьогодні на наше особливе відділення. Прибутковість зросла в 4-5разів!!!



А загалом відділення нового формату Ощаду, які також знімають бар'єри і покращують доступ українців до сервісів головного державного банку, працюють в рази ефективніше і з точки зору якості й кількості обслуговування клієнтів і з точки зору прибутковості. Десятиліттями над цим ніхто не замислювався.



Наразі це 74% позитивних клієнтських вражень. В той час, як у старих відділеннях дві третини таких вражень ще залишаються негативними.



І я кажу не про інклюзивні відділення, не нові відділення Ощадбанку. А про сам підхід. Про філософію. Адже інклюзивний, безбар'єрний державний банк – це початок безбар'єрної держави, держави відкритого доступу, інклюзивного суспільства, країни вільних, необмежених можливостей.



Ми хочемо, щоб такий підхід запроваджували й наші колеги в інших компаніях державного сектору, і на місцевих рівнях в муніципалітетах, і в комерційних установах та організаціях. Щоб культура інклюзивності охопила всі публічні, громадські об'єкти й місця – школи, лікарні, бібліотеки, театри, місцеві ради, торговельні центри, банки, громадський транспорт.

Це змінить не тільки зовнішній вигляд наших міст, а насамперед змінить усіх нас, суспільство, на більш людяне й відкрите.

Таке, як ми бачимо у країнах ЄС.

Тому ми відкриті до співпраці з усіма зацікавленими та небайдужими. Готові надати свої консультації, поділитися досвідом, щось перейняти від інших.

Насамкінець хочу сказати, що інвалід – не той, в кого немає руки чи ноги, хто не чує чи не бачить. Інвалід – це всередині людини, чиновника, суспільства. Інвалід – це відсутність духу людяності, а не частини тіла, зору чи слуху.

Суспільство, яке по-справжньому не плекає людяності або тим більше, якщо робить це лише показово, виставляючи стрімкі-круті пандуси за вказівкою згори і принципом – хто більше і вище, є інвалідом.

Це суспільство з обмеженими можливостями. Це десятки мільйонів громадян-інвалідів, які назовні начебто є фізично здоровими, а насправді всередині є каліками, ураженими найбільшою хворобою – черствістю, байдужістю, егоїзмом.

І навпаки – країна, яка толерує людяність, виховує її в громадянах змалечку, втілює її в архітектуру, благоустрій, суспільну культуру, в душу народу – така країна, без перебільшення, є країною необмежених можливостей. Така країна народжує вільних людей, нові ідеї і крокує в майбутнє, ведучи за собою світ.

P.S. Чому я про це пишу? Бо це суть мого сьогоднішнього виступу на круглому столі "Як перетворити Україну на країну вільних можливостей", який пройшов у камерному форматі на Подолі у Фройд Хауз за ініціативи громадської організації SocialBoost.

Ми поспілкувалися відверто з громадськими активістами, урбаністами, майбутніми архітекторами, тими, кому просто не байдужа тема інклюзивності, безбар'єрності й відкритості, нашого майбутнього.

Більшість з них роблять поки невеличкі за масштабом, але дуже глибокі за змістом проекти, які, повірте, в майбутньому, вже дуже недалекому майбутньому, матимуть несамовитий за масштабами ефект.

Дякую їм.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.