12 серпня 2016, 18:24
Назар
Ця історія про Назара Федоренка, зараз йому 21 рік.
Два роки тому таких хлопців (когось важчого, когось легшого, але без руки чи ноги) з червня місяця ми зустрічали щодня. У Київському шпиталі. Щось збирали для них. На ходу. Ліки, гроші, медичне обладнання, проводили інтернет в палати. Хто чим міг допомагав.
Сама доля нас звела, бо центральний офіс Ощаду поряд біля госпіталя Міноборони на Госпітальній. Так минуло три місяці. Ми перезнайомилися з волонтерами та просто небайдужими людьми. А потім вирішили, що всю цю стихію й хаос треба якось впорядкувати. Не те, щоб призначити начальника і змусити ходити всіх строєм за розпорядком. А щоб об'єднати наші зусилля, досягти синергії людяності, милосердя й доброчинності. Адже для порятунку хлопців була важлива кожна хвилина.
Ми – це ощадівці, Мистецький Арсенал і тодішній його керівник Наталя Заболотна, волонтери Ірина Солошенко, Наталя Воронкова, інші активісти, підприємці та просто небайдужі. Звернулися до провідних українських художників. Вони надали своїх півсотні картин. Зібрали історії 50-ти найважче поранених та скалічених хлопців, які лежали тоді в київському шпиталі. Розмістили картини й фотографії у галереї Арсеналу. Видали спеціальний альбом з особистими історіями поранених. Запросили більше сотні доброчинців і влаштували тихий аукціон.
Тихий – це коли немає в залі аукціоніста, а благодійник сам собі аукціоніст. Дивився на фото бійця і на картину митця поряд. Він торгувався сам із собою, з власним сумлінням. Сам вирішував, скільки може дати, щоб урятувати людське життя.
Тоді ми за вечір зібрали більше 5-ти мільйонів гривень. Чимало з тих хлопців таки стали на ноги, почали нове життя, одружилися. Серед таких історій була й Назарова. 19-річний юнак, який виглядав більше не як боєць-кулеметник із передової, а старшокласник. Тому волонтери назвали його Назарчиком-зайчиком.
Цей "зайчик" отримав важке поранення в живіт. Куля навиліт пройшла через внутрішні органи.
Ірина Солошенко згадує той день, як з ним познайомилася, коли хлопець в тяжкому стані перебував у реанімації госпіталя:
"7 августа 2014 года под Амвросиевкой был ранен 19-ти летний Назар, контрактник, пулеметчик. Пуля попала под бронежилет и пробила всё: кишечник, печёнку, поджелудочную железу, лёгкие, прошла возле сердца и перебив ключицу вышла в шее...
Мы познакомились в реанимации Киевского военного госпиталя. Ну как познакомились. Я узнала, что есть такой тяжёлый мальчик. Он был худенький и выглядел ребёнком.
Под реанимацией сидела с утра до вечера мама... Сидела и вязала носочки, для Назарчика. И верила, верила, что его вернут. Через две недели он попросил телефон, чтобы общаться. Через 25 дней его перевели в палату из реанимации. И все эти дни я видела, как он хочет жить и как он борется.
Я такой силы не видела во взрослых мужчинах. Он пил жёлчь, чтобы пища могла перевариваться, он дул мыльные пузыри, он надевал на зашитый в пяти местях живот корсет и старался ходить...".
А тепер подивіться на фото, як він виглядає зараз.
Ця історія – велика перемога, бо врятувати одне життя – це мов урятувати цілий світ. Стара мудрість. Але наскільки глибока.
Разом з Назаром тепер радіють тисячі людей. І ті, хто його знають особисто, й ті, хто про цю історію дізнався із соцмереж. У Назара тепер дівчина, він абсолютно впевнено почувається на спортивних снарядах, пішов навчатися, будує своє майбутнє. Порадійте й ви за нього. Його силі волі, прагненню жити. Цього бракує багатьом фізично здоровим, які зневірилися й опустили руки. Можливо, комусь ця історія буде в нагоді, коли його навіть у мирному житті огорне депресія або відчай. Згадайте тоді Назара й про тисячі таких, як він, котрі були на волосинку від смерті, але міцно вхопилися за життя й перемогли.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
