Андрій знову чує
На Різдво й Новий рік чудеса таки збуваються. Доказ тому – історія 26-річного Андрія Тутова з Дніпропетровщини. Хлопець пройшов Іловайський котел, дивом залишився живим – урятували бойові товариші, біля нього підірвався БТР. Щоправда, його сильно контузило і він повністю втратив слух на одне вухо. Згодом, коли Андрій повернувся з фронту, у рідному містечку Черкаське на нього чекало ще одне випробовування – пішов до банкомату знімати гроші, напали наркомани, ударили трубою по голові, забрали картку й документи та покинули помирати на зупинці в калюжі крові.
Та Андрій, певно, народився у сорочці. Його знайшли ледь живим, доправили спочатку дл місцевої лікарні, потім до Дніпра в шпиталь. Лікарі два тижні виводили хлопця з коми. Урятували. Реабілітація тривала довго. На ноги ставили три місяці. І Андрій став на ноги. Заново навчився ходити. Але цього разу слух він утратив повністю. Вихід тільки один – операція й кохлеарна імплантація. В Україні це досі велика проблема. Її вартість – понад сімсот тисяч гривень. А щоб провести операцію за кошти держпрограми треба було чекати два роки. Це було б уже пізно.
Ні в Андрія, ні в його мами – теж колишнього військовослужбовця – звісно ж, таких грошей не було. Й ситуація видавалася безнадійною – молодий захисник країни, ветеран АТО мав залишитися абсолютно без слуху назавжди.
Проте мабуть в Бога на Андрія свої плани. Й цього разу знайшлися люди доброї волі – волонтери, які допомагають АТОвцям, громадські організації, котрі допомагають людям з особливими потребами. Серед них і організація "Відчуй", що надає консультаційну допомогу з соціальної адаптації людям, котрі мають проблеми зі слухом. Насамперед дітям, які не чують. А ще точніше – їхнім батькам, котрі, стикаючись з цією проблемою у своїх дітей, зазвичай самі безпорадні мов діти – не знають куди йти й що робити.
Історія Андрія вражає. Хлопець двічі повернувся з того світу, заново навчився ходити, проявляв неймовірну волю до життя й тому заслужив на увагу, розуміння й допомогу. Дар'я Герасимчук – виконавчий директор громадської організації "Відчуй", цілком випадково дізнавшись з фейсбуку про Андрія, створила у соцмережі хештег #слухгерою. Тоді ж вона знайшла телефонний номер Андрієвої мами Валентини. Зв'язалася з нею. Й виявилося, що Андрій на той час був якраз у Київському шпиталі й обстежувався перед комісуванням з армії в зв'язку з інвалідністю. То був кінець жовтня 2016 року. Перед тим він довго лікувався й проходив реабілітацію у шпиталях Дніпра і Львова.
Поведінка мами хлопця мотивувала волонтерку. "Вона для нього зробила все, що можна було зробити у військових шпиталях й просто надихнула інших, щоб Андрію допомогти далі", – каже Даша Герасимчук, котра узяла на себе роль координатора зі збору коштів, переговорів з виробниками слухових імплантантів та лікарями.
До речі, Даша сама пройшла складну історію зі своєю донькою Поліною, коли в дитини у півтора роки вона сама виявила, що дівчинка зовсім не чула. Не чула, як з'ясувалося згодом, від народження. Даша, здолавши страх і відчай, була першопроходьцем. Вона знайшла технології, лікарів, кошти, знала, в які двері постукати. І так крок за кроком повернула своїй Полінці можливість чути, а отже можливість навчитися говорити, розумітися та спілкуватися з іншими, піти у школу, займатися у гуртках, словом, жити так, як живуть її ровесники. Згодом Даша стала допомагати таким самим дітям та їхнім батькам як професійний волонтер, тренер і консультант. Не здивуюсь, якщо кращий в країні.
Щоб повернути Андрію слух, так само йшли крок за кроком. Спочатку у перемовинах з виробниками та лікарями вартість слухового апарату та операції з його імплантації збили на третину – з 700 тисяч до 495 тисяч гривень. Далі зробили свою справу дзвінки, листи, смс-ки, повідомлення в соцмережах. Кошти йшли і з української діаспори – США та Іспанії, і від підприємців, і навіть від тих волонтерів, які мали гроші на операцію зовсім для іншого бійця, проте він, на жаль, її так і не діждався, але кошти, зібрані для нього, допомогли іншому.
Група ощадівців, зовсім несподівано для мене, також долучилися. Дізнався про це якраз на свій день народження. Такий крок моїх колег став для мене направду одним з кращих подарунків. Чому? Тому що Андрій після восьми місяців повної відсутності слуху таки пройшов операцію. І пройшов її успішно. Тепер він чує. І ми за нього тішимося. Відео, на якому він знову чує, фінал цієї історії. Воно вражає навіть тих, хто ніколи не стикався з подібними проблемами в своєму житті. На ньому Андрій радіє мов дитина, відповідаючи на питання лікарів про те, що і як він чує, що він врешті решт чує самого себе теж.
Дивлячись на нього, якось важко збагнути, що у свої 26 він пройшов стільки випробувань, скільки вистачило б не на одну людину поважного віку. Але все ж таки головна подія в житті Андрія та його молодої родини ще попереду – це народження дитини. І станеться воно вже зовсім скоро, у лютому. Саме тому хлопець так незламно прагнув будь-що повернути собі слух. Щоб чути голос рідної дитини. А що в житті може бути дорожчим для батька, ніж перше белькотіння й сміх своєї малечі?
Побажаймо героєві у ці різдвяні дні всього найкращого. У нього все вийде – усе життя попереду. Щасти тобі, Андрію.
Ця історія – черговий доказ існування Творця як Всеосяжного Добра. Він чинить добро руками людей. Людей неначе добрих ангелів-охоронців. До подібних людей, безумовно, належать такі, як Дар'я Герасимчук і ті, хто її почув та відгукнувся. Андрій теж до них належить, як і той інший боєць, котрий, на превеликий жаль, не дочекався операції, але врятував Андрія. Бо саме завдяки таким хлопцям на передовій, і мертвим, і живим, ми сьогодні маємо можливість зустрічати Різдво у родинному колі. У Києві, Львові, Дніпрі чи Одесі. Неважливо, чи це велике місто, чи містечко районного значення, чи віддалене гірське село, чи загублений поліський хутір. Важливо, що в кожному з них, є такі як Андрій і такі як Даша та люди, які її почули, відгукнулися й підставили своє плече.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
