Наш Тарас
Дев'ятого березня ми відзначали день народження Шевченка, а десятого він відійшов у вічність. Цей день рідко згадують. Хоча він зробив Тараса вічно живим і актуальним.
Зі школи нам його викладали бронзово-монументального. Мов українську версію Леніна. А насправді то був сучасник своєї доби. Ловелас, любитель добре посидіти в товаристві. Петербурзький франт – модно одягався. Кожух і смушкова шапка, то було лише постановочне фото. А так, зазвичай, фрак, метелик, циліндр, тростина й сигара.
Інтелектуал-селюк, якого самі захотіли викупити з кріпацтва представники тодішнього цвіту мистецької еліти в Російській імперії.
Шевченко був фізично рабом-кріпаком, як на той час 90% українців. Він перший серед нас, який отримав волю. Відому картину викупив цар. Але Шевченко був невдячний. У своїх віршах він називав його тупим фельдфебелем. А його дружину мов опеньком засушеним. Він по духу досі залишається вільніший, ніж 90% з-посеред нас.
Справжня професія Шевченка – гравюра. На той час дуже прибуткова справа. Вона вимагала часу, посидючості, витримки. Він добре заробляв і добре віддавав потребуючим. Це була філігранна робота. А він філігранним волонтером, який давав милостиню здебільшого імпульсивно й щиро. Поезія – всього лиш додаткова опція. Знову-таки, волонтерство. Воно, певно, компенсувало гравюру. Адже сидіння й малювання потребувало протилежного – драйву, крил і злету. То було хобі. І саме хобі зробило його Кобзарем і Пророком. Головним комунікатором. Крізь століття. Він написав націю. Спроектував. Бездержавний народ отримав чи, скорше, повернув свою ідентичність через Тарасове слово.
При цьому Шевченко не був націоналістом. Радше гуманістом. Він випереджав свій час. І досі випереджає. Згадайте Катерину-покритку, варнака, гайдамаків. Вони не святі. Але вони величні, як Шевченко.
Ми ще досі не доросли до нього. Колись доростемо. Коли? В Тараса є біблійна відповідь:
...Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
