Мов день
У ці дні й тижні ми згадуємо, як три роки тому почалася окупація Криму, сепаратистські заворушення на Донбасі та розгортання АТО, як створилася нацгвардія і перші добровольчі батальйони, як буквально нізвідки виникло диво-волонтерство мільйонів українців, як був проявлений перший героїзм наших хлопців, як було зазнано перших поразок й здобуто перші перемоги.
Багато вже сказано, схвалено, розкритиковано, відчуто, вистраждано, зроблено, а ще більше не зроблено й треба зробити. Але факт лишається фактом – країна за ці три роки змінилася, змінилися й ми самі. Стали більш зрілими й прагматичними, але від того не менш активними й патріотичними. І головне – ми продовжуємо далі складати свій головний іспит як країна. І тут є також свій позитив – ніхто сьогодні не ставить під сумнів стратегічного курсу – куди нам іти. Усі суперечки точаться лише навколо питання: що за чим і як робити? А це вже порядок денний будь-якої демократичної країни, коли істина народжується в дискусіях.
Для мене особисто ці три роки пролетіли мов день. Бо, здається, ще вчора я тільки-но зайшов у двері найбільшого і найстарішого державного банку. Зайшов після суцільного погрому: шалено-проблемний кредитний портфель, згодом втрачені активи в Криму й на Донбасі. Усе це тоді було помножене ще й на безпрецедентну банківську кризу, яка обернулась для Ощаду відтоком депозитів у 200-300 млн грн на день...
Але навіть за найгіршої долі, як писав Еразм Роттердамський, завжди є можливості для добрих змін. Ми прийняли виклик долі і сьогодні колись похмурий банк радянського штибу виглядає зовсім інакше: з новою філійною мережею в півтисячі відділень, сучасною ІТ-платформою та банківськими продуктами, інноваційними проектами. І це тільки видимі зміни – хоч і великий, а все ж, лише епізод трансформації. Бо основні зміни найбільшої української банківської мережі відбуваються в її операційних та ментальних системах.
Вистояли самі, допомогли країні і людям втримати рівновагу. Змінилися і зовні, і зсередини, стали на десятки кроків і рішень ближчі до якісного, чесного, конкурентного бізнесу, дивимось вперед з надією.
Три роки – строк критичний. І не тільки в людських стосунках, але, як показує практика, і в бізнесі, і в суспільстві. Це певний екватор, який треба перейти. І ми як країна тут не унікальні. Інші також проходили його.
У своїй імпульсивності ми часто забуваємо озирнутись назад і подивитись правді у вічі – де ми були три роки тому, де ми є зараз і де ми хочемо бути завтра. А ще ми часто забуваємо згадати, що спочатку зміни видаються цілком неможливими, проте коли вони вже відбулися, то відтак неможливим здається попередній стан справ, з якого ми вибралися. Для нас, в Ощаді, за три роки це стало очевидністю.
Герберт Уеллс стверджував, що машина часу є в кожному з нас: те, що переносить нас у минуле – спогади, а те, що несе нас у майбуття – мрії.
А зі справжніх мрій, як відомо, народжуються сильні стратегії. І тільки від нас самих залежить, чи стануть вони успішні.
Тримаймо наші машини часу по можливості завжди у справності та бойовій готовності, і тоді в нас обов'язково вийде. І тоді кожен перехід від старого до нового буде захопливою подорожжю. І на кожному її етапі такий перехід пролітатиме мов день.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
