Життя в умовах війни: як зберегти економіку та відбудувати Україну
Ми обов'язково переможемо росію. Як на фронті, так і в тилу. Рецепт українського тріумфу – не тільки в сильній армії, а й у подоланні кризи, підтримці економіки та соціальної сфери.
Сьогодні вже зрозуміло: війна не закінчиться за кілька днів, тижнів чи за місяць. На жаль, росія змінила тактику і затягує агресію.
Для цього щодня окупанти вчиняють більше злочинів.
Знищують наші економічні можливості: б'ють по заводах, складах, залізничних артеріях і вузлах. Максимально залякують людей, атакуючи мирні міста й села.
Головна мета росіян сьогодні – посилити ефект втоми українців, хоч би де вони були. Ми це маємо визнати та протистояти цьому.
Нещодавно під час гуманітарної поїздки регіонами на власні очі бачив виклики, перед якими постають мешканці Миколаєва. Регулярні атаки, знищена інфраструктура та соціальні негаразди. Попри це, миколаївці тримаються на позитиві.
Щоб боротися з росією, ми вже зараз маємо з розумом планувати майбутнє. Місяць тому я писав, як треба готуватися до важкої зими. Текст можна прочитати тут, він став ще більш актуальним.
Як доповнення, хотів би виокремити ще кілька стратегічних кроків.
Необхідно вже сьогодні готувати законодавче й організаційне підґрунтя для створення низки фондів відновлення країни – "Плану Маршалла" для України. Сюди мають увійти фонди від G7, Європейського Союзу, ЄБРР та інших організацій. Усі кошти повинні йти прозоро, під наглядом незалежних рад та персональної відповідальності керівництва держави.
Допомога має бути одразу в кількох форматах: співфінансування проектів, безоплатні гранти, кредити для держави чи бізнесу.
Доволі перспективною є ідея шефства окремих держав над українськими містами. Великої Британії – над Київщиною, Данії – над Миколаївщиною і так далі. Це допоможе суттєво покращити пошук інвестицій і сприятиме контролю процесу. Сподіваюся, це не просто слова. Принаймні на рівні Парламенту ми готові підтримувати такі ідеї.
Окрім допомоги від партнерів, хотів би окремо згадати і пропозиції щодо підтримки нашого бізнесу та фізичних осіб. Адже українці мають бути в пріоритеті.
Тут є дві доцільні ініціативи.
Перша – кредитування під державні гарантії для бізнесу, який працюватиме у найбільш постраждалих регіонах. Упевнений, достатньо українських компаній готові вкладати гроші у відбудову Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки, Сумщини, Чернігівщини та повертати потужності підприємств. Для цього держава повинна допомогти: забезпечити пільгові кредитні ставки та умови надання самих кредитів за рахунок коштів, які надходять як допомога від партнерів. А також надати підтримку в перевезенні потужностей, дати житло працівникам тощо.
Друга – фінансове стимулювання українців, особливо в контексті проблемних кредитів.
Кілька тижнів тому разом із колегами з "Розумної політики" зареєстрували проект закону N7437. Ми пропонуємо повністю списати виплати за кредитами (тіло, штрафи, проценти) на нерухоме майно і транспорт, що були втрачені внаслідок бойових дій чи залишилися на окупованій території. Аналогічна норма стосується іпотек на знищене чи залишене на окупованій території майно. Це значна підтримка тисяч сімей.
Не менш важливе і питання дерегуляції бізнесу. Ми не можемо повторювати непрофесіональну політику, коли держава щомісяця змінює правила гри. Податки то зменшуються, то збільшуються, мита знімаються чи продовжуються. Це набридло всім – бізнесу, людям, партнерам.
Тому пропонується привести наші закони до стандартів ЄС, оновити Трудовий кодекс, який в окремих пунктах об'єктивно застарів і має радянські норми. Також варто навести лад і в Податковому кодексі, зокрема в частині навантаження на фонд оплати праці.
Водночас сьогодні лібералізація не повинна стосуватися приватизації. Я категорично проти продажу державних об'єктів під час війни. Так, державне – не завжди якісне. Так, є те, що обов'язково треба буде віддати у приватні руки. Однак у нинішній ситуації ми точно не можемо за безцінь віддавати майно – це загроза економічній безпеці в умовах війни з росією.
Ще один важливий пункт – залучення іноземних інвестицій. Сьогодні (так і після перемоги) Україні важко залучати великий бізнес вкладати в нас гроші. Однак, на мою думку, робота в цьому напрямі повинна тривати щоденно. Як це зробити?
Надавати гарантії (страхування) та різного формату субсидії. Ідеться про зниження податків, кредити, доступ до експортно-імпортних кредитів. Якщо нічого не робити, то Україна ризикує залишитися державою третього світу, без серйозних інвесторів і з вічними загрозами.
Паралельно варто сфокусувати увагу і на відновленні міст. Ідеться не лише про будівництво житла, а й про повне переосмислення міської інфраструктури. Ми маємо скористатися можливістю та відійти від радянських постулатів, стилів оформлення, архітектури. Перейти на європейські формати, збільшувати енергоефективність об'єктів.
Нещодавно ми змогли отримати статус кандидата на членство в ЄС. Це перемога, її варто використовувати для посилення держави. Верховна Рада повинна ухвалювати закони, пов'язані з посиленням демократії, свободи слова, верховенства права, економічних стимулів.
До речі, однією з вимог до подальшого руху України в ЄС є імплементація так званого антиолігархічного закону. Він має бути обов'язково доопрацьованим з урахуванням висновків Венеційської комісії. Ще восени я направив відповідний законопроект до цієї інституції, за що отримав багато критики. Однак, як з'ясувалося, це посприяло прискоренню отримання Україною статусу кандидата у члени ЄС. Це ще раз підтвердило, що принцип "закон – один для всіх" працює і наближає нас до Європейського Союзу.
Загалом роботи вистачає. Але якщо її робити, не ігнорувати і не сподіватися, що хтось нам колись допоможе, то український тил буде сильнішим, що дасть змогу підтримувати нашу армію.
Усі ці напрацювання обов'язково будуть використані в моїй подальшій роботі. Упевнений, колеги з "Розумної політики" також долучаться до відповідних ініціатив. Щоб перемогти ворога, варто воювати як духом і силою, так і розумом. Як показує історія, українці в складні часи можуть єднатися та давати відсіч. Так буде і цього разу.
Слава Україні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
