Повертати гроші з офшорів і уникати "нянь": як Україна може залучати інвестиції в умовах війни

Хто захоче вкладати гроші у країну, в якій іде війна? Про які інвестиції йде мова? Ми маємо забути про іноземні гроші...

Така риторика деяких економічних песимістів лунає в Україні, починаючи з 2014 року, коли росія вперше напала на нашу державу. З 24 лютого таких заяв ми чуємо ще більше. Дійсно, хто з іноземних інвесторів у притомному розумі буде вкладати кошти у воюючу країну, створювати виробництво та робочі місця, які можуть бути моментально зруйновані під час чергової повітряної атаки? А певного відтінку цинізму додають попередньо озвучені ініціативи щодо створення інституту "інвестнянь" для інвесторів, що викликає асоціації з "кришуванням" та відверто огидними бізнес-практиками з 1990-х.

Але проаналізуючи об'єктивно і більш детально світову економічну практику, можна дійти висновку, що в Україні з інвестиціями не все так погано. Найкращим прикладом цього є США часів Другої Світової війни, коли остаточно вдалося подолати наслідки Великої Депресії 1930-х у сфері економіки. Під час війни було створено 17 млн. цивільних робочих місць, продуктивність в індустрії зросла на 96 %. Прибутки корпорацій після оподаткування подвоїлися, тижнева зарплата робітників до оподаткування в промисловості була у 1944 році на 50 % більше, ніж у 1939 році.

Таких успішних результатів вдалося досягти в тому числі й за рахунок активного застосування державних видатків, котрі стали специфічною формою інвестицій. Але найголовніше те, що навіть в умовах війни вдалося зняти існуючий конфлікт капіталу та робітників (і прибутки, і зарплата зростають одночасно) без політичних та соціальних потрясінь, спираючись на внутрішні резерви та ресурси Сполучених Штатів.

Звичайно, тоді США хоч і були залучені у війну, але прямо не потерпали від атак ворогів. Материкову територію країни ніхто не бомбардував, а тогочасна зброя не могла завдати удару по будь-якому клаптику землі. Але найбільш важливим аспектом у цьому порівнянні для нас є здатність спиратися на власні ресурси для вирішення власних проблем. Тим більше, що в України достатньо таких ресурсів та резервів. За оцінками НБУ, четверта частина від припливу прямих іноземних інвестицій в економіку України є кошти, вкладені (реінвестовані) вітчизняним бізнесом через іноземні юрисдикції.

Тобто українські гроші вкладаються тут з формально "іноземним паспортом": кошти спрямовуються переважно через Кіпр, Нідерланди, Швейцарію, Австрію (саме ці країни можна побачити у географічному переліку найбільших інвесторів в економіку України). Загальний обсяг таких операцій у 2010-2021 роках було оцінено у 11,1 млрд. доларів.

Звичайно, продаж подібної суми іноземної валюти, хоч і не одномоментно, забезпечує наявність її на валютному ринку України та виступає фактором стабілізації курсу гривні у довгостроковій перспективі (а не тільки гарантом оновлення виробничих потужностей та забезпечення робочих місць). А тепер уявіть, що, за оцінками експертів, більша частина коштів українського бізнесу перебуває в офшорних "тихих гаванях", а реінвестується тільки менша частина. Який МВФ нам потрібен, якщо такі фінансові ресурси будуть у значно більших обсягах повертатися в Україну?

Тут і виникає питання: як забезпечити повернення таких коштів в Україну в умовах війни? Інвестняні тут навряд чи будуть корисними.

Перед вступом США в активні бойові дії Президент Сполучених Штатів Франклін Рузвельт припинив у 1940 році свою "холодну війну" з американським бізнесом. У тогочасного американського істеблішменту було розуміння того, що держава може прийняти сприятливі закони, надати потрібні гроші, але не буде надзвичайно ефективною у будівництві заводів, дизайні та виробництві сучасної техніки. Тільки за умов кооперації публічної та приватної ініціативи "літак масового промислового виробництва може піднятися зі злітної смуги".

Шлях до успішного інвестиційного "Лугано-2" лежить через круглі столи з українським бізнесом та іншими продуктивними суспільними силами. Офіс президента, Верховна Рада, Уряд має сфокусуватися на діалозі, пошуку спільних точок дотику та реальних планах відновлення країни. Не змінювати податкову систему щомісяця, а шукати шляхи допомоги бізнесу не тільки вижити, а й розвиватися. Українському суспільству та інвесторам не потрібні "няні": дорослі свідомі люди здатні самостійно, у діалозі шукати вирішення проблем власного розвитку.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.