Кредити, податки і гроші: як допомогти українському бізнесу в умовах війни
Український бізнес серйозно постраждав внаслідок повномасштабного нападу росії. Тільки на середину травня малі та середні підприємці (МСБ) втратили 64-85 млрд доларів. Очевидно, що в залежності від регіону цифри можуть зростати. До того ж, на початок червня повністю або частково не працюють майже половина (46,8%) представників МСБ.
Це очевидний удар як по економіці держави в цілому, так і по всьому українському суспільству. Адже тільки за офіційними даними в цьому секторі працювало близько 4,8 млн людей. МСБ – найбільший работодавець країни.
Судячи з даних військового керівництва країни, аналітичних оцінок та об'єктивного погляду на ситуацію в країні – війна, на жаль, буде продовжуватися як мінімум і в 2023 році. Саме тому держава має вже сьогодні комплексно підходити до підтримки підприємців і створювати умови для їх хоча б мінімального розвитку.
Перше, на що варто звернути увагу – кредитування. Сьогодні його майже немає. Адже є висока облікова ставка НБУ на рівні 25%, яка серйозно обмежує банківську роботу. Війна зруйнувала систему оцінки ризиків для кредиторів, тому отримати бізнесмену кредит під нормальний відсоток не вийде. Але при цьому є колосальна потреба бізнесу у фінансуванні, яка на початок травня становила 54 млрд доларів.
Для вирівнювання ситуації варто правильно використовувати фінансову допомогу від міжнародних партнерів. Загальна її сума з 24 лютого для України вже сягнула 17,4 млрд доларів. Очевидно, ці гроші йдуть на покриття поточних витрат.
Однак перенаправляти ресурси лише на проїдання – необдумана політика. Частину з грошей необхідно виділяти і на кредитування бізнесу. Вливати в сектори реальної економіки, де працює найбільша кількість людей. Адже що більше українців будуть працевлаштовані, то більше буде сплачено податків, а також меншим буде навантаження на бюджет. Працюючі люди не стоятимуть на обліку в центрах з працевлаштування – тому і держава виділятиме менше грошей на їх утримання. Якщо це не робити сьогодні, то до кінця року ми точно матимемо більше 5 млн безробітних (за даними Всесвітньої організації праці – близько 7 млн).
При цьому сама система кредитування повинна бути лояльною. Коли ми говоримо про постраждалі підприємства – має бути низька відсоткова ставка, а також обов'язкова умова покриття ризиків, пов'язаних з тим, що бізнес може бути знищеним. На рівні 90% і вище. Гарантувати, що російська ракета не прилетить на Київщину чи на Закарпаття, ніхто точно не зможе.
Якщо не забезпечити людям цих двох пунктів – ніхто не почне працювати, це просто не матиме сенсу.
Друге – це дерегуляція, майже повне зняття зайвого контролю за бізнесом з боку держави, адже цей додатковий контроль залишається лише зоною корупції. Якщо бізнес працює і сплачує податки – його не треба кошмарити. В нинішніх умовах це не тільки додаткові гроші до бюджету, а й робочі місця. Варто працювати над тим, щоб зменшувати податкову ставку. При цьому розширювати базу оподаткування.
Паралельно з цим необхідно працювати з тими підприємцями, які вже сьогодні переносять виробничі можливості до Польщі, Словаччини чи інших сусідніх держав. Їх логіка зрозуміла, там безпечніше, а головне – вигідніше. Однак якщо цим людям дати розуміння, що найближчі роки профільний податковий комітет Верховної Ради не буде змінювати правила гри, а держава гарантуватиме збереження їх грошей – відтік можна зупинити. Інакше нам загрожує втрата 10% ВВП.
І тут ідеться як про малих підприємців, так і про середніх. Лише продумана, розумна політика сьогодні допоможе нам уникнути тих проблем, які очевидно можуть нас поглинути уже в 2023 році. І для збереження бізнесу не потрібно робити щось унікальне – варто лише сфокусуватися на адекватному сприйнятті роботодавців, їх потреб та можливостей.
Тільки допомагаючи бізнесу Україна зможе зберегти економіку і головне – своїх людей.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
