Рух в ЄС на паузі? Венеційка розкритикувала скандальний законопроект про деолігархізацію

Там де багато піару, зазвичай бракує реальних результатів. Сумнозвісний закон про олігархів – яскравий тому приклад. Півтора року тому влада оголосила олігархам війну. Оголосила дуже медійно і голосно. Однак програла її, так і не з'явившись на поле бою.

Адекватна імплементація цього закону – зобов'язання України для вступу до Європейського Союзу. Його не буде дотримано, допоки очільники держави не визнають і не виправлять помилки, на які українське суспільство вказувало їм від самого початку. На жаль, нас не чули. Замість реальної деолігархізації вони обрали піар і змарнували наш час.

Ще восени 2021 року влада, попри здоровий глузд та законні процедури, протягнула закон про олігархів, який був радше популістичним, ніж реалістичним. Як результат – жодних кроків щодо деолігархізації у владі так і не зробили після ухвалення закону. Я відверто і відкрито казав про недієздатність цієї ініціативи. Однак це стало формальною причиною моєї подальшої відставки з посади Голови Верховної Ради (а я відверто казав про проблеми цієї ідеї).

Там досі за це виправдовуються, а міністр юстиції Денис Малюська нарікає на повномасштабне вторгнення і відсутність висновку Венеційської Комісії (проти якого сам же й виступав у вересні 2021). Каже, якби не це все, закон би точно запрацював.

Але виявляється, що ретельне доопрацювання законопроекту ще в 2021 році було вкрай необхідним, адже це є одним із важливих кроків для руху України в ЄС. Про що говорить, зокрема, і вже неофіційно опублікований проект висновку Венеційської Комісії.

Там чітко наголошено про намагання Офісу Президента через Раду нацбезпеки і оборони монополізувати право визначати олігархів. Жодного реального відношення до так званої деолігархізації ухвалений поспіхом закон не має.

Ось основні критичні зауваження Комісії до так званого "антиолігархічного закону":

РНБО на 100% підпорядкований президенту і тільки імплементує його рішення. Тому надання цьому органу повноважень визначати олігархів є сумнівним. Окрім цього, повноваження визначати олігархів є надмірними і для самого президента як голови РНБО, вони не прописані в Конституції і можуть створити передумови для визнання олігархами політичних опонентів очільника держави, щоб ускладнити фінансування їх політичних кампаній.

Рішення про визнання особи олігархом не повинно прийматися за політичними вподобаннями. "Персональний підхід" до деолігархізації може бути сумісний зі стандартами Ради Європи тільки у разі прийняття рішення незалежним органом за чітко прописаною процедурою. Однак, аналізований Закон не відповідає критерію юридичної чіткості і допускає надмірну дискрецію зі сторони РНБО.

Також не до кінця правильно прописані норми, які передбачають звільнення публічних службовців за порушення вимог цього Закону. У нинішній редакції вони відкривають двері для зловживань і звільнення найвищих посадових осіб (наприклад, прокурорів САП, Голів Антимонопольного комітету і НАБУ), особливо у випадку, якщо публічний службовець не задекларував зустріч з олігархом через незнання того факту, що особу включено до реєстру олігархів.

Критерії для визнання особи олігархом не чіткі: незрозуміло, як визначається "вирішальний вплив на управління або діяльність засобу масової інформації" або як класифікуються мітинги чи демонстрації "з політичними вимогами", визначення "бездоганної ділової репутації" та інші.

Необхідно виключити повну заборону на фінансування політичних партій, виборчих кампаній та мирних зібрань зі сторони олігархів. Також необхідно виключити вимогу до "олігархів" подавати е-декларації.

Комісія не розуміє потребу прийняття цього Закону за прискореною процедурою, яка суттєво обмежила розгляд правок від народних депутатів. Комісія також візначає, що після другого читання не було зрозуміло, які правки враховано, що призвело до порушення законів України під час ухвалення цього рішення.

Загалом Закон ухвалювався з грубими порушеннями законодавства, зі спробою підмінити правки і фінальний текст документу, що було прямим наслідком впливу Банкової.

Що пропонувалося?

Ще восени 2021 року у статусі Голови Верховної Ради неодноразово наголошував на тому, що до реальної деолігархізації цей закон не має жодного відношення і він має бути доопрацьований.

Моя позиція не обмежувалася простими словами, попри шалений тиск з боку влади я намагався змінити цей проект закону.

Наприклад, мною була подана пропозиція N398, згідно з якою рішення про визнання олігархом приймається Головою Національного агентства з питань запобігання корупції за зверненням незалежної Комісії з питань протидії надмірного впливу осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті. Порядок роботи, прийняття рішень, гарантії та обов'язки такої Комісії чітко описувались у інших правках, таких як N465, 466, 711, 870, 1260.

Я неодноразово пропонував і досі на цьому наголошую: Україна має імплементувати антитрастове законодавство, а також окремий закон про лобіювання. Усі ці механізми разом будуть виконувати функції боротьби з монополіями. Ця практика поширена у цивілізованому світі, зокрема у Сполучених Штатах Америки.

Але тоді всі ці пропозиції маркувалися недоречними чи неважливими. Владою рухало бажання політичного піару.

Що ж ми маємо сьогодні?

Деолігархізація є не тільки вимогою українського суспільства, а й одним із критеріїв для вступу в ЄС. Замість того, щоб одразу, ще в 2021 році, доопрацювати і ухвалити якісний закон, ми вже як мінімум втратили півтора року через популізм представників влади.

Верховній Раді знову доведеться змінювати законодавство, витрачати час та гроші українців для того, щоб виправити помилки осені 2021 року. Практика недалекоглядних рішень, заполітизованості Парламенту, втрата його суб'єктності мають нарешті залишитися в минулому.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.