Митрополит Димитрій (Рудюк) Вікарій Київської єпархії, ректор Київської Духовної Академії і Семінарії, намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Українське Православ'я і наша національна самоідентичність

09 травня 2009, 12:55

Питання, яке мені хотілося б висвітлити, здається не нове. Доволі часто доводиться чути різні висловлювання, спостерігати за протистоянням протилежних думок з цього приводу. В чому ж полягає суть питання? Українська Православна Церква протягом свого більш як тисячолітнього існування дійсно впливала на процес творення української нації, виховувала душу народу, формувала його світоглядні цінності. Дехто на сьогодні повністю відкидає сам факт існування такого впливу. Та ще й не доведи Господи, щоб подібне твердження потрапило на сторінки якогось державного документу на кшталт Конституції.

Одразу ж поборники псевдосвободи здіймають бучу: зараз доба свободи віросповідань, свободи світогляду, свободи думок, а тут Православ'я з його застарілими пережитками та ортодоксальністю. Інша категорія людей, головно інтелігенція, поділяє ці думки, однак не наважується вголос заперечувати духовно-історичну роль Православної Церкви в житті українського народу. Отже насправді, чи можемо ми сьогодні не тільки думати, але й говорити не озираючись про те, що Православна Церква мала неабиякий вплив на формування само ідентичності українського народу?

Церква – дух суспільства

Насамперед зауважу: Церква являє собою таємниче продовження життя Христа, Втіленого Слова, тому вона не може бути ані вузько національною, ані, навпаки, широко інтернаціональною. Як і Сам Христос, вона наднаціональна і вселенська. Тому кожен народ, переживаючи особливо, по-своєму, істини, які проповідує Церква, накладає на них відбиток власного сприйняття. Це твердження істинне, воно стосується українського народу так само, як і будь-якого іншого народу. (Автор має тут на увазі не догматичні істини, які є незмінними, а скоріше традиції та обряди, які відзеркалюють самобутність того чи іншого народу). Кожна нація має своє особливе покликання. Найповнішою мірою це покликання реалізується через самоутвердження і збереження самоідентичності в лоні Церкви. Тому для того, щоб пізнати глибини української душі, необхідно осягнути справжню українську духовність, укорінену в духовній традиції нашого народу, сприйняти духа, що насичує і животворить українську дійсність і, врешті решт, формує життя і світогляд українця. Носієм цього духу від початків християнства на теренах нашої держави була Православна Церква. І якщо ми сьогодні чесно говоримо про конфесійну толерантність і мир, мусимо визнати цей правдивий історичний факт – Православна Церква, як носій цього духу, сформувала душу українського народу.

Церква оживотворяє суспільство, духовно впливає на нього. Про це образно сказано у Данила Заточника: "Не море попихає кораблі, а вітри. Не вогонь творить розпечення заліза, а надув міцний". Подібно до цього свої думки про Церкву, як животворчий елемент, висловив Григорій Сковорода: "Колос не стебло з віттям, не його солома, не плевели, не верхня шкірка, що одягає зерно, колос це сама сила, яка вирощує зерно, стебло, солому, тіло зерна". Коли з різних обставин народ покидає Церкву, він позбувається цього духу, як це сталося за часів комуно-більшовицького режиму. Тоді зникає, приходить до занепаду все видиме, всі установи, життя держави стає подібним до паралітика, бо воно не живиться тими істинами, які проповідував Христос і Його Церква. Народ без своєї Церкви те саме, що храм без молитви, хай навіть він і стане найвидатнішою пам'яткою світового значення, зарахованою до пам'яток ЮНЕСКО. Ось чому ми сьогодні в нашому політикумі, серед переважної більшості державного чиновництва з почуттям "врємєнщіков" маємо дефіцит совісті й безвідповідальності, внаслідок чого процвітає хабарництво і корупція. Весь цей колапс було закладено ще в безбожницьку епоху, яка зникла видимо, але не вийшла з наших душ і генів.

Дантові кола "путей арієвих"

У стародавній Україні не було так, бо держава, як тіло, за часів рівноапостольних княгині Ольги та князя Володимира, благовірного князя Ярослава Мудрого, дбала про свій дух – Церкву. Тоді Православна Церква мала багато засобів впливу на свій народ, плекала його духовність, оберігаючи від супротивних та деструктивних сил. Нажаль сьогодні в державному домобудівництві ми не наслідуємо духу і традиції тієї княжої доби Київської Руси-України, яку недаремно, мабуть, історики охарактеризували, як добу найвищої святості. Ми блукаємо стежками вигнанців, "путями арієвими", збираємо і плекаємо трипільські горщечки, вишукуючи на них символ хреста, вибудовуємо якісь еклектичні ідеї, знову граємося й кохаємося у багатобожжі, навздогін усьому цьому проповідуючи не знано яку українську національну ідею. А варто було б зазирнути не в трипільський горщик, а в більш як тисячолітню історію нашої києво-руської державності для того, щоб переконатися, що саме там з найбільшою гостротою виявляється справжній дух України, там виплекана душа нашого народу.

Такий народ здатен був народжувати великих мужів з державницьким глибинним мисленням. У "Слові про Закон і Благодать" митрополита Київського Іларіона знаходимо досить цікаву характеристику князя Володимира Великого: "Сей славний від славних родився, благородний від благородних, каган наш Володимир... мужеством і розумом успіваючи... землю свою научи мужеством і розумом". Ми бачимо, якими відзнаками нагороджено просвітителя держави нашої Володимира Великого визначним руським богословом: благородством, мужністю та розумом. Слушно зауважити, що в нашому народі таке уявлення про керманичів не вмирало аж до тих часів, які ми звикли називати часами "великорусского владычества". Так у ХVІІІ столітті "Правильник" Рафаїла Заборовського, митрополита Київського, для учнів Києво-Могилянської Академії зазначає, що майбутні члени правлячої, світської і, навіть, духовної еліти України мають бути не "тупоумні", не "плути", мусять бути "прекрасної моральності", інакше не принесуть вони ніякої користі "ні Вітчизні, ні Церкві".

Церква та держава – українська симфонія

Православна Церква як суспільна інституція в Київській державі дбала про моральний стан народу, навчала і виховувала його на християнських засадах. Дух святості й шляхетності панував у всьому. Недаремно пізніше стосунки між Церквою й Державою в Київській Русі-Україні історики охарактеризували як гармонійні, такі що в давнину одержали назву симфонії. Такі взаємини дають змогу Данилові, "ігумену землі руської" і паломнику, молитися біля Гробу Господнього за князів та княгинь руських, поминати правителів і весь Богом благословенний народ.

Православна Церква Київської Руси-України мала неабиякий вплив на формування суспільної свідомості, виступала, в повному розумінні цього слова, фундатором усіх задумів і починань наших славних пращурів. Початок цьому поклав ще апостол Андрій Первозваний, який у святому пророцтві "подал описаніє всіх духовних украшеній церкви нашея". Так постала Церква Православна в землях наших, "так преднаписа Андрій святий, святий же Владимир як Соломон премудрий, все тоє преднаписаніє ділом совершил". Наша традиція, ідентичність і коріння, світло Київської, а, згодом, Козацької Руси, промені якого виблискують до сьогодні, було тим "світом єже духом водимим" по горах Київських, яке побачив у Господньому одкровенні богонатхненний апостол Андрій. Це світло сприйняли та довершували наші рівноапостоли, примножували князі. З поглядів тих, що тлумачили і переписували у скрипторіях Десятинної церкви та Софії Київської книги, тих, що переймали книжний розум, були людьми книжними, з роздумів преподобного Феодосія Печерського про марноту тлінного, матеріального і про велич небесного, постав наш національний духовний палладіум – Києво-Печерська Лавра, постала Свята Софія, Золотоверхий Михайлівський з їх мозаїками і фресками, що вражають нас і до нині, постали інші храми, монастирі, богословські центри, які відіграли величезну роль у формуванні моральності та культури нашої нації. І, як продовження, з поглядів Петра Конашевича-Сагайдачного, Галшки Гулевичівни, святителя Петра Могили, постала Київська Академія. Усі ці творчі задуми можна було реалізовувати лише за підтримки Православної Церкви.

Мудрість страху Божого

Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку Володимир Мономах назвав мудрістю "страху Божого". "Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних "Грамотицях", "Поученіях", "Словах", "Ізборниках" і "Патериках". Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу", писав Дмитро Донцов.

У часи нашої бездержавності й, здавалося б, безнадійного перепуття, безправності й гніту, особливо духовного, у ХVІ – першій половині ХVІІ століть Українська Православна Церква стає на оборону знедоленого народу. У відповідь на закиди Бенедикта Гербеста про нібито "дурну Русь", ми чуємо слова захисту від православного полеміста, архієпископа Герасима Смотрицького, який перш за все звертає увагу на образи національної гідності українського народу і просить князя Олександра Костянтиновича Острозького: "...завжди перед очима мати також страх і позір того, що ясно народив і світло живив і керував із добророзум'ям юністю твоєю і багатьом по різних сторонах світу доброго приклада давав, а особливо того, що у правовір'ї невідступно та незмінно чудово сяяв". Якби ми сьогодні мислили такими категоріями, як київські та староукраїнські книжники, і намагалися, хоча б на дещицю, виконати заповіт Ярослава Мудрого, чи хоча б вчитатися в "Поученіє" Володимира Мономаха, то не блукали б ми по бездоріжжю невизначеності та не приймали б ідей чужих, а самі б продукували їх іншим у настанову.

Ідеологія Києво-руського періоду історії України

Час від часу перед нами поставали питання: чому так сталося, що ми потрапили до тенет бездуховності, розпусти і морального занепаду? Де ми загубили святість київського княжого періоду? Коли ми перестали дослухатися до голосу Церкви? Коли ми забули про Бога? Дати відповідь на ці питання нам допоможе преподобний Іван Вишенський: "Прєлєсть – це єсть вмісто істини лож содержати і сію нудитися, не сий сущую, яко сущую показати". Отож, коли ми правду Божу підмінили так званими людськими моральними цінностями, і до цього часу це сповідуємо, довго ще нам доведеться тупцювати на місці.

Церква за часів комуно-більшовицького панування змогла вижити. Вона не могла відкрито нести слово Боже народові. Її головна місія – спасати людські душі виконувалася здебільшого формально: хрестити, вінчати, ховати. І це правда. Хай мене не звинувачують, ніби я відкидаю церковні таїнства. Але сьогодні священики мають вийти за церковну огорожу та йти свідчити про Христа до народу, духовно ошуканого й обкраденого.

Одного разу я запитав: "Чому ми разом з козацькими звитяжними, і не зовсім такими, подіями та нашими національними трагедіями, не відзначаємо, приміром, цього року 955-річчя з дня упокоєння князя Ярослава Мудрого?" Мені відповіли: "Ідеологія києво – руського періоду нашої історії зараз не актуальна". "А коли ж буде актуальною", подумав я. Коли наспіне потреба в ідеології "Руської правди", "Церковного уставу" Ярослава Мудрого, коли згадаємо про його ставлення до сім'ї, як цементуючої основи державності? Коли?...

Очевидно, що все це відродиться в нас тоді, коли в Україні постане єдина Помісна Православна Церква. Я не хотів би, щоб цієї, інколи вже заїждженої теми, боялися ті, хто говорить про міжконфесійний мир в Україні. Єдина Українська Православна Церква зніме безліч проблем і цей мир буде ще стійкішим, аніж сьогодні.

powered by lun.ua
Коментарі — 81
Gur _ 30.10.2009 15:30
IP: 194.44.153.---
Gur Test
1protos _ 21.05.2009 11:29
IP: 194.44.128.---
цікава аналітична стаття...
а коменти -- типовий приклад некомпетентності...
fayermark _ 19.05.2009 17:15
IP: 83.170.240.---
Шановний владико Димитрію, Ви ще переглядаєта коментарі?
Мені сподобалась ваша стаття, хоча я в багато чому з Вами не згоден. Достатьньо високий рівень аргументації та толерації в коментах (на відміну від інш.блогів УП).
Але Євген Іхельзон в блозі "Религия. Какая ваша вера? Полемика с митрополитом Рудюком" викликає Вас на дуель. Рівень не той – хоча піпл до якого ще не достукався Живий Бог все прковтне. Чи потрібно взагалі з ним дискутувати, якщо він (на мій погляд) не збирається навернутись?
Мені здається що пан Іхельзон виконує завдання ж.-масонского угрупування. Хоча я не вірю в автентичність книги сіонських мудреців, але фактом є те, що іхельзони, терасави, аделаджі витравллюють з нашій душі та тіла науку розп'ятого Христа та його плоть з кров'ю.
Тепер, до Вашої Святості питання:
Чи не меньші патріоти України римо-католики, греко-католики, багато крові яких за Віру було пролито в 30...50рр.?
Иль _ 13.05.2009 19:14
IP: 195.216.213.---
greendoctor:
А що, Божа Благодать розподіляється патріархом Московським? Я думаю, що нею не керують патріари і папи. Вона є всюди, бо без неї зупиниться життя. У вас відчувається ідеологічна основа МП: "У нас все, а там нічого".
greendoctor _ 13.05.2009 13:45
IP: 89.162.195.---
grafo:

Шановний добродію!

Пробачте мені, але моє бачення розколу – то моє бачення. А всі розмови на цю тему будуть тількі віддаляти читачів, та й нас з Вами, від Православної Церкви, та руйнувати залишки Благодаті в наших душах. Тому я не буду відповідати на Ваше запитання.
Иль _ 13.05.2009 13:29
IP: 195.216.213.---
Историчка:
А вы очень любите старшего и очень ненавидите богатого брата?
grafo _ 13.05.2009 09:49
IP: 194.44.153.---
greendoctor:
Митрополит Димитрій (Рудюк):
Я вважаю, що Ви – справжній патріот та непоганий історік, та на жаль, скоріш за все, залишитеся в історії людиною, яка сприяла розколу Православної Церкви в Україні.
Чи не було б важко для greendoktorа трішки детальніше викласти свою позицію, своє бачення розколу Православної Церкви в Україні? Хто і кого розколював?
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 13.05.2009 08:35
IP: 95.133.87.---
Историчка

Цьому цікавому електронному документу уже кілька років. Я навіть знаю його автора. Ну не так, щоб на нього впливати і скажу, що це суцільний наклеп на нашу Церкву. Сайт цієї Церкви є надто сумнівний, як і сама заявлена "автономна Церква", але й в Україні ця інформація ходила по руках роздрукованою, ще як кажуть, майдан не гомонів. При доброму здоров'ї нашого Патріарха, нехай ніхто не сунеться на його місце. Тут я з Вами погоджуюсь, що під такий "аналітичний" бруд хтось отримує непогані гранти і звідки вони надходять не важко здогадитися. Брудна то є технологія і люди, які таке пишуть брудні. В сні таке не з'явиться, як там написане, відносно того, хто що очолить, усю Церкву, чи її частину Східну, чи Західну, – словом брєд. Церква наша за цей час поповнилась приблизно десятьма ієрархами. І продовжує розвиватися кількісно.
Историчка _ 13.05.2009 08:10
IP: 91.124.214.---
продолжение

Чтобы не быть абстрактной, приведу конкретный пример. Не далее как вчера попался на глаза любопытный электронный документ: http://www.efreeguestbooks.com/mg/multi.pl?46519:9:0
Можно плюнуть на него и забыть, а можно подобрать еще пару-тройку таких же документов, и пустить в ход. Если есть хорошо оплаченный заказ от соответствующих НПО. Поэтому нельзя недооценивать влияния проплаченной пятой колонны богатого брата на видение нашей истории. Современная история с Луценко ясно показывает в какой мере точка зрения зависит от материальных мотивов.

Поэтому с пессимизмом смотрю на потуги современных историков по созданию "правдивой истории". Чего и Вам желаю.
Историчка _ 13.05.2009 07:17
IP: 91.124.214.---
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 12.05.2009 21:30 --------Всі ці гранти українським історикам слід відкинути і показати правду тільки на документах архівів.

Уважаемый Митрополит Димитрій (Рудюк), я занимаюсь наукой исследующей материю. За долгие годы своего развития эта наука выработала подходы, обеспечивающие непротиворечивое описание исследуемых явлений. Для проверка правильности своих выводов эта наука опирается на опыт. Эти же подходы я использую изучая историю.

Если стать на точку зрения, что история, написанная в советские времена необъективна, то, опираясь на принцип непрерывности, я должна заключить, что и современное изложение страдает той же болезнью. Историк, исходя из тех или иных побудительных мотивов, может дать ход документу, а может его отложить. И вот здесь важную роль играют вполне материальные гранты различных НПО. Ведь не секрет, что кроме старшего брата у нас еще есть и богатый брат со своим представлением о роли Украины.
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 12.05.2009 23:18
IP: 95.133.87.---
greendoktor
P.S. Діяльність будійського монаха мене не хвилює – в країні, де знаходиться третій уділ Божої матері, в нього немає жодного шансу на успіх.

Бережіть духовні кордони нашої Святої Русі, про це не я Вам кажу, а Ваш Патріарх Кирил. Навчіться від росіян, яким не байдужа духовна безпека РФ бути не байдужими до Батьківщини України, яку Ви так "любите". Ревність по Бозі вітається Самим Богом. Зайняти місце "моя хата з краю" це позиція не "патріота" і Богові не вгодна.
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 12.05.2009 23:07
IP: 95.133.87.---
Шановний greendoktor
Якщо над кожною людиною промишляє Бог, то ми ще не знаємо, як Він нами розпорядиться. Мені 37, Вам 34. Не поспішайте визначати комусь місце в історії, допоки ми не дійшли рубежу перед вічністю. Так само не вимірюйте – глибину моєї віри, так само, як я не можу визначити Вашої, оскільки не усякий, хто каже: "Господи, Господи", – увійде до Царства Божого, так само не усякий, хто цитує слово Божественного Писання, ще може назватися віруючим, навіть справжнім православним. Навряд чи ці людські здогади є вгодні Богові. Тому не слід привласнювати собі достоїнства Божі. Коли я з цією ж доповіддю виступав на одній із конференцій у Києві, речник з Києво-Печерської лаври мені сказав, я підпишусь під кожним Вашим словом, бо тут йде мова про роль нашого православ'я. Якщо Вам не подобається те, що ці слова написав митрополит УПЦ КП, це один бік медалі. Але й у ній немає нічого антиправославного і антиукраїнського, як врешті і антиросійського. Спавси Вас Бог!
greendoctor _ 12.05.2009 22:55
IP: 89.162.195.---
Митрополит Димитрій (Рудюк):

Шановний пане Вадіме!

Я ніколи нікому не вказував на його місце, але, якщо в процессі дискусії чимось Вас образив – прошу мені пробачити. Я вважаю, що Ви – справжній патріот та непоганий історік, та на жаль, скоріш за все, залишитеся в історії людиною, яка сприяла розколу Православної Церкви в Україні.
Але це Ваш вибір, тож хай Вам щастить.

P.S. Діяльність будійського монаха мене не хвилює – в країні, де знаходиться третій уділ Божої матері, в нього немає жодного шансу на успіх.
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 12.05.2009 21:30
IP: 95.133.87.---
Историчка
Всі ці гранти українським історикам слід відкинути і показати правду тільки на документах архівів. Нещодавно у книгарні "Наукова думка" у Києві бачив кілька томів з документами про Другу світову війну. Їх ще не придбав. Очевидно, що над ними працював інститут історії НАН України. Нам зараз потрібно друкувати побільше документиів і давати їм неупереджений коментар. Сьогодні в інституті Національної пам'яті з'явилися величезні томи зі списками жертв Голодомору 1932-33 рр. Коли бачиш ці документи і списки жертв, то це вже не голослівні заяви. Навіть по списку із мого села на Хмельниччині видно, що не встановлено ще усіх жертв. Старожили говорять про набагато більші жертви, особливо серед дітей, які просто ЗАГСами не фіксувалися. Після цих 26, чи то 27 величезних томів про Голодомор я не чую заперечувальної істерики від наших сусідів. І це правда. Нам головно не слід шукати якогось ворога, бо держава, яка шукає зовнішнього ворога, не устоїть. Нам потрібно знати свою історію.
Историчка _ 12.05.2009 21:09
IP: 91.124.214.---
Уважаемый Митрополит Димитрій (Рудюк), спасибо за развернутый ответ. Я большая любительница книг и буду благодарна Вам за Вашу книгу. Я думаю, книгу удобно будет передать в Харьковскую епархию, одновременно сообщив мне по электронной почте istorychka@mail.ru у кого ее можно будет забрать.

Война, действительно, страшная вещь. Но еще страшнее война после войны. Война за головы людей. Путем промывания мозгов. На гранты многочисленных НПО формируется пятая колонна, занимающаяся умалением значения великой Победы. Вас это не беспокоит?
grafo _ 12.05.2009 20:48
IP: 194.44.153.---
Для просвітництва greendoctorа:

Фрагменти не вигаданої історії

1240 – "Невская битва". Произошла то ли стычка, то ли драка, в которой с обеих сторон приняло участие не более 100 человек, и в чем состояла ее судьбоносность для будущей Московии – неизвестно.
"Войска" 12-летнего Александра Ярославовича, прозванного из-за этой оказии Невским, потеряли примерно 15 человек. Потери шведов, о которых хронист скромно умолчал, были, по-видимому, и того меньше. Далее "побежденные" спокойно похоронили своих товарищей, погрузились на суда и без помех уплыли.
В Московии случались стычки и побольше Невской, когда на святки шла драться деревня на деревню. Таких "битв" за сотни лет проведено тысячи, в том числе и с инородцами, но никому не взбрело в голову назвать эти драки "битвами", да еще "судьбоносными". Не берутся русские историки объяснить феномен одновременного пребывания, в лето 1240 года, Александра Невского и в ставке хана Батыя, в Сарае, в заложниках, и на берегах Невы.
grafo _ 12.05.2009 20:47
IP: 194.44.153.---
Для просвітництва greendoctorа:

Фрагменти не вигаданої історії

1242 – Чудское сражение. Примерно такого же уровня была и приписываемая 14-летнему Александру Ярославовичу Невскому "битва" с немцами и эстами 5-го апреля 1242 года на Чудском озере. Кстати, Ипатьевская летопись попросту не подтверждает ее "бытия": "В лето 6750 не бысть ничтоже", – гласит она. Между тем, 6750 – это 1242 год. Но по данным Тевтонского Ордена, стычка на Чудском озере все же имела место, и потери Ордена составили 20 рыцарей убитых и 6 рыцарей плененных. Однако о разгроме речь не идет. Таков масштаб Чудского "сражения".
greendoctor _ 12.05.2009 20:07
IP: 89.162.195.---
Иль:

Я не переймаюсь ні Вашими словами (хай вони зарахуються Вам не як наклеп, а як помилка), ні "ЦИРКОВНИМ" життям України. Мене хвилює тільки спасіння моєї власної души. З приводу мови – в кожного свої сподобання, я не сприймаю Псалми українською чи російською, а на старослав'янській вони визивають в мене таке захоплення, що я вчу їх напам'ять.
grafo _ 12.05.2009 19:51
IP: 194.44.153.---
greendoctor:
намагаюся щонеділі ходити до храму та читати Православну літературу [...] буду робити все, щоб Україна стала великою державою...
Похвально.

Але, бачу в ній тільки справжню 1000 літню Руську Православну Церкву.
Якщо шановний доктор потрудиться почитати не тільки православну літературу, то дізнається, що у 2010 році ми вже будемо відзначати 1150-ліття Київської Церкви. Саме Київської, а не Руської. Термін "Русь" почали поступово запроваджувати після київського перевороту 882 року.
Офіційне хрещення Київської землі відбулося у 860 році.

і при цьому мені все одно, на якій мові будуть служби (на українській або старославянскій), де буде жити її Патріарх – у Київі, Москві або Мінську
Ось від такої байдужості й починаються наші біди.

Це ніяк не вплине на спасіння моєї душі, як і всіх інших.
Воно вже непомітно впливає.
Иль _ 12.05.2009 19:33
IP: 195.216.213.---
Митрополит Димитрій (Рудюк):
Владико! Навіщо ви з ним полемізуєте? Це ж марно. Він дійсно засланий козачок. Це лідготовлений для диверсій в цирковному житті України фсбешник. Його завдання зробити все, щоб Ви не писали, або звести Вашу працю нанівець.Він називає себе патріотом України, але мабуть України в складі Росії, бо це він пише: "Але, бачу в ній тільки справжню 1 000 літню Руську Православну Церкву і при цьому мені все одно, на якій мові будуть служби (на українській або старославянскій), де буде жити її Патріарх – у Київі, Москві або Мінську. Це ніяк не вплине на спасінння моєї душі, як і всіх інших".

А мені не все одно, я хочу щоб Патріарх Київський жив і творив у Києві і щоб мовою богослужінь була українська і російська, а не мертва старо-словянська, яку не розуміють не тільки люди, але і священнослужителі. Агенти впливу, Владико, діють різними методами, навіть приписують себе до Української Церкви, але тільки МП і відказують нам в рівних правах.
Митрополит Димитрій (Рудюк) _ 12.05.2009 19:08
IP: 95.133.87.---
greendoktor
Шановний п. докторе! У Вас полеміка комісара, бо Ви вказуєте кожному на своє місце, де Він хоче друкуватися. Поки ми з Вами тут полемізуємо в ефір УП вийшов будійський монах. Посперечайтеся ще з ним. Йому напевно також всерівно, якого Він племені роду. Між іншим у Вас прогресивніши погляди на Україну, аніж у тих, що у страсну п'ятницю вчинили звіряче вбивство патріота Максима Чайки.
grafo _ 12.05.2009 18:07
IP: 194.44.153.---
greendoctor:
[Вас це може дивувати, але в 20 ст. в Руській Православній Церкві дійсно було більше мучеників за Віру, ніж за всю її (РПЦ), попередню історію.
Якщо уточнення стосується РПЦ, то згоден.
З якого дива було їй мучитися, якщо створила собі біля ставки монгольського хана Сарську єпархію (в Сараї) і молилася за многії і благії літа поневолювачів і за процвітання Золотої Орди.
greendoctor _ 12.05.2009 17:51
IP: 89.162.195.---
grafo:

Вас це може дивувати, але в 20 ст. в Руській Православній Церкві дійсно було більше мучеників за Віру, ніж за всю її (РПЦ), попередню історію.
greendoctor _ 12.05.2009 17:46
IP: 89.162.195.---
Продовження

Або про те, що: "Найповнішою мірою це покликання реалізується через самоутвердження і збереження самоідентичності в лоні Церкви". Звідки це? З Псалтиря? Чи, може, з одного з п'яти перекладів Біблії українською мовою?
Мені 34 роки. Я звичайний віруючий, що прийшов до Православної Церкви три роки тому, мешкаю в Одесі, намагаюся щонеділі ходити до храму та читати Православну літературу. Можливо, я недостатньо обізнаний в питаннях Віри, але навіть на своєму рівні я бачу, що Ви вводите читачів в оману, та підміняєте питання Віри на патриотичні та націоналістичні заклики.
Я вважаю себе патріотом України, та буду робити все, щоб Україна стала великою державою. Але, бачу в ній тільки справжню 1 000 літню Руську Православну Церкву і при цьому мені все одно, на якій мові будуть служби (на українській або старославянскій), де буде жити її Патріарх – у Київі, Москві або Мінську. Це ніяк не вплине на спасінння моєї душі, як і всіх інших.
grafo _ 12.05.2009 17:33
IP: 194.44.153.---
greendoctor:
Вам хватає нахабства написати, що під час комуністичної влади: "Її головна місія – спасати людські душі виконувалася здебільшого формально: хрестити, вінчати, ховати", незважаючи на те, що саме в ті часи в Церкві загинуло більше мучеників за Віру, ніж за всю попередню історію"[/QUOT]

Шо, шо, докторе? Шем такого не чулись ми.
Кіко тривала ся влада, а кіко на землі вже є Христова Церква?
Уряд реформ410 Корупція1365 Aтака Путіна1244 Україна та Європа1103 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter