Що Луценко наговорив американським журналістам
20 березня генеральний прокурор Юрій Луценко в інтерв'ю американському медіа The Hill озвучив гучні звинувачення щодо посла США в Україні Марі Йованович та директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Артема Ситника.
Він звинуватив посла у передачі списку "недоторканих" осіб, яких не можна переслідувати, а директора НАБУ – у втручанні у вибори США.
Ми розшифрували інтерв'ю Луценка та вирішили перевірити його слова.
ПОСОЛ МАРІ ЙОВАНОВИЧ
Луценко будує свої звинувачення проти посла США Марі Йованович на щонайменше сумнівних підставах.
Він заявив, що під час їхньої першої зустрічі посол передала йому "список недоторканих".
За словами Луценка, розмова з нею стосувалася злочинців, яких переслідували за розтрату технічної допомоги США у розмірі 4 млн дол.
Як "доказ" вини Йованович, журналіст, який брав інтерв'ю у Луценка, опублікував листа. Він був датований квітнем 2016 року та написаний від імені її попередника, тодішнього посла США Джеффрі Паятта.
Кримінальну справу, на яку посилається Луценко, відкрила генпрокуратура 16 березня 2016 року у часи його попередника Віктора Шокіна.
У травні 2016 року Луценка призначили до ГПУ і він особисто стверджував, що справа була "безглуздою" і закрив її 30 травня 2016.
Посол Йованович прибула в Україну і передала свої вірчі грамоти президентові України лише у другій половині серпня 2016.
Таким чином, твердження Луценка не можуть бути правдивими, адже його перша розмова з послом могла статися не раніше, ніж через три місяці після остаточного закриття кримінальної справи.
ДИРЕКТОР НАБУ АРТЕМ СИТНИК
Хоча ще в травні 2018 генпрокурор Юрій Луценко сам публічно хвалився, що допомагав розслідуванню прокурора Мюллера, у березні 2019 Луценко передумав і вирішив, що Ситник втрутився у вибори в США 2016 на підтримку демократів.
Луценко повідомив, що Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу. Він висуває свої твердження проти Ситника за дуже сумнівними підставами.
Перш за все Луценко говорить про рішення Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), яке ухвалили за позовом народного депутата від БПП Борислава Розенблата, який є підозрюваним у кримінальному розслідуванні НАБУ.
Саме рішення суду є сумнівним, адже ухвалюючи його суд вийшов за рамки своєї юрисдикції щодо вирішення лише публічно-правових спорів. У цій справі суд вирішив приватний спір.
Більше того, ОАСК також вийшов за межі своєї територіальної юрисдикції визначивши оприлюднення інформації такою, має наслідком втручання у вибори іншої держави. Також суд проігнорував умову, що може ухвалити рішення лише за скаргою особи, права або інтерес якої порушені. У реальності в інтересах Манафорта позов подав нардеп Розенблат.
Суд не пояснив причинно-наслідковий зв'язок і те, як він міг оцінити втручання у вибори іншої держави без з'ясування позиції цієї держави та оцінки її законодавства. Таке рішення більше виглядає як втручання українського суду в справи США.
Більше того, фінального рішення у справі не винесено, адже нещодавно розпочався процес його оскарження.
Другим аргументом Луценка став аудіозапис, який він отримав від того самого народного депутата Розенблата.
Однак цей запис не можна використати як доказ. Згідно з українським законодавством, запис може розглядатися як доказ тільки в тому випадку, коли його здійснював правоохоронний орган відповідно до Кримінально-процесуального кодексу. Запис Розенблата має низьку якість та незрозуміле походження.
Відсутність юридичних доказів злочину Ситника не завадила Луценку вийти із сенсаційним звинуваченням в ефірі американського телеканалу.
Центр протидії корупції зібрав цитати генпрокурора з інтерв'ю американським журналістам та спростував їх: http://bit.ly/2TragRy
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
