Голокост: шлях пам'яті та жахливі паралелі
Уже майже рік через російське вторгнення до України неможливо потрапити літаком. Тому я, як і всі інші подорожні, змушена користуватись наземним транспортом, щоб приїхати чи виїхати з країни.
Найчастіше мій маршрут на польській стороні починається у Любліні, а пункт висадки часто знаходиться за Майданеком, неподалік колишнього нацистського табору смерті. Звідти основна дорога до польського кордону пролягає через Холм і Белжець, ще два місця, сумно відомі масовим знищенням євреїв.
Я проїжджала цим маршрутом багато разів, і якийсь час мене це дуже засмучувало. Я там ніколи не була раніше, а поїздки туди й назад цими місцями здавалися нескінченним тягарем історії. Але через певний час я почала розмірковувати про те, що проїжджала. Кожна поїздка викликала спогади та була можливістю подумати, що серед торгових центрів і гарних будинків жила історія, пронизана окупацією та гнітом.
І це наштовхнуло мене на думку про те, що зараз переживає Україна. Тому що є паралелі. Не в масштабах убивств чи їхніх індустріальних методах, якими характеризувався Голокост. Але я з жалем констатую, що є паралелі у рішучих, хоча й дещо хаотичних спробах Росії знищити українську культуру, віру, мову та народ тільки за те, що він український.
Протягом минулого року я зустрічалася з чоловіками та жінками, яких вивозили до "фільтраційних таборів" з їхніх домівок або з вулиці, де їх "оцінювали", а іноді від них забирали дітей. Дітей, які зникли в Росії та досі не знайдені. На кожній визволеній українській території знаходять масові поховання та камери тортур. Українську літературу спалювали, а дітям на окупованих територіях натомість видали російськомовні пропагандистські тексти. А російські канали вивергають найгіршу дезінформацію про українців. "Фашисти", "сатаністи", "брехуни". Кожен нащадок тих, хто пережив Голокост, розкаже вам, яким ефективним може бути потік брехні, щоб сфабрикувати "виправдання" вбивства людей.
Сьогодні – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.
Кожного разу, коли я йду тою дорогою через польсько-український кордон, я згадую, чому те, що ми з колегами робимо, щоб допомогти українцям боротися за своє право жити вільно, є таким важливим.
Джерело
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
