Етика під куполом: мистецтво неможливого?
Що важлівише за бійки та лайку у Верховній Раді?
Представниця Президента у Верховній Раді України Ірина Луценко в ефірі 5 каналу заявила, що не шкодує про свій вислів під час сутичок в Раді 5 жовтня. Всі, хто слідкує за парламентським життям, надовго запам'ятають, як вона кричала депутату від БПП Олегу Недаві "...вынеси козла", очевидно маючи на увазі нардепа від "Свободи" Юрія Левченка.
У цьому контексті видається дуже важливим наголосити на тому, що суспільство/журналісти/громадські діячі та політики в емоційному запалі звертають свою увагу зовсім не на те, що вартувало б уваги насамперед, розмиваючи питання парламентської етики, розуміння його справжньої суті у нашому суспільстві. Адже до етичних стандартів належить не тільки достойна поведінка в парламентській залі та поза нею (у даному випадку – це питання непарламентської лексики), але й такі болючі для нашого суспільства питання, як конфлікт інтересів, приховане лобіювання, гендерна дискримінація, питання працевлаштування депутатів після закінчення повноважень тощо. Більшість з перелічених проблем стають причинами корупції.
Можна й далі звертати увагу на брутальні лайки, "дворові" бійки в Парламенті, але все це – не більше ніж невміння вести цивілізований міжпартійний діалог. Громадянам варто звертати увагу на інші речі – більш кричущі та набагато важливіші. Наведу кілька прикладів з останньої аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив. Ми вирішили допомогти НАЗК та проаналізували 422 декларації народних обранців.
Рекордсменами з наявності приватних інтересів, пов'язаних, наприклад, з діяльністю комітету, до складу якого вони входять, виявилися члени аграрного комітету (20 депутатів) та комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства (7 депутатів).
Примітними також є дані щодо належності підприємств членам сім'ї депутатів, а не самим депутатам, що в будь-якому разі суперечить нормам Закону України "Про запобігання корупції": права не можуть бути передані на користь членів сім'ї.
63,2% депутатів, в яких виявлено конфлікт інтересів, самі володіють корпоративними правами, тоді як решта – через дружин, чоловіків або близьких родичів. Згідно з українським законодавством депутати зобов'язані передати в управління свої підприємства третім особам. Однак лише 3 зі 131 депутата, котрі володіють корпоративними правами, зазначили, що підприємства передано в управління. Найбільше компаній, в яких народний депутат є бенефіціаром, у Вадима Новинського (92 компанії).
Ці приклади видаються мені набагато більш суттєвими та небезпечними, ніж погане виховання чи емоційна нестриманість політиків.
Довіра як основа легітимності Парламенту
Традиційно Верховна Рада України очолює рейтинг інституцій за рівнем недовіри українців: лише 5% громадян довіряють українському парламенту.
Довіра ж є одним з основних елементів легітимності публічних інститутів, що особливо важливо для представницьких органів. Високі професійні стандарти діяльності народних депутатів та етичні стандарти у реалізації ними їхніх повноважень є передумовою для формування довіри та підтримки з боку громадян.
Як можна вирішити проблему?
Норми, які регулюють ці питання, мають бути узагальнені у Кодексі парламентської етики, наявність якого є усталеною практикою багатьох країн розвиненої представницької демократії.
Кодекс має враховувати думки народних депутатів, ґрунтуватись на кращих міжнародних практиках та рекомендаціях, а також відповідати реаліям української політики, що, на думку частини депутатського корпусу, означає, до прикладу, включення до Кодексу парламентської етики санкційної частини. Важливо встановити робочий орган, підрозділ, комітет чи посадову особу (наприклад, Голова Верховної Ради), що буде відповідальним за виконання кодексу.
Лідерська позиція Спікера та політична воля у цьому питанні, на наше переконання, є запорукою успіху ухвалення і подальшого впровадження Кодексу. І ми очікуємо на них.
Пропозиції
Нещодавно Лабораторія законодавчих ініціатив, за підтримки Програми MATRA Королівства Нідерландів, у партнерстві з ОБСЄ БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі), НІБД (Нідерландський інститут багатопартійної демократії) та USAID, презентувала аналітичний звіт "Етичний кодекс парламентаря: структура, зміст, тематика. Реалії та пропозиції для України", де було запропоновано кодифікацію наявного законодавства у сферах, що входять до предмету регулювання Кодексу.
Це узагальнення дискусій народних депутатів України, міжнародних експертів, експертів ОБСЄ БДІПЛ та інших заінтересованих сторін на базі діалогового майданчика, створеного нами у Верховній Раді. Ми зробили все можливе, аби цей майданчик забезпечував інклюзивний процес напрацювання Кодексу парламентської етики, "власниками", тобто носіями цінностей і принципів якого стали б самі депутати. Цей документ від початку був, є та залишиться для нас свідченням поступу у ціннісних орієнтирах сучасного парламенту, адже відображає професійний рівень, глибину та характер дискурсу серед українських депутатів, який ведеться ще з 2012 року.
Власне, ця робота є виконанням 52-ї рекомендації дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради, запропонованої Європейським парламентом.
ОБСЄ БДІПЛ, запропонувавши разом з партнерами Дорожню карту ухвалення Кодексу поведінки для народних депутатів України, наголошує на таких основних аспектах запровадження Кодексу поведінки для народних депутатів України:
• відповідність очікуванням українського суспільства та міжнародної спільноти;
• запровадження чіткого набору правил та професійних стандартів діяльності парламентаря;
• створення діалогової платформи для обговорення Кодексу та забезпечення прозорої роботи над ним;
• узаконення практики лобізму;
• моніторинг та забезпечення виконання Кодексу.
Ми щиро віримо, що майбутнє Кодексу парламентської етики залежить саме від цього скликання Верховної Ради. І наразі, незважаючи на систематичні крики/бійки/лайки під куполом, ми маємо пам'ятати, що прийняття і впровадження цього документу – це ще одна цеглинка в будинок доброчесного і професійного Парламенту, а його ігнорування – ще один цвях в труну довіри до цього органу.
Омріяна ж нами виборча реформа, побудова нових, справжніх партій з сильною внутрішньопартійною демократією, підвищення рівня політичної культури – постійний процес, який убезпечить нас в перспективі від екзальтованих, крикливих, неврівноважених, а головне – від недоброчесних депутатів та депутаток.
