Великі завдання для української дипломатії на найближчу перспективу
Отже, Сполучені Штати Америки та Росія домовилися продовжити ще на п'ять років Договір про подальші заходи зі скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаний 8 квітня 2010 року в Празі і також відомий, як "Празький договір", ДСНВ-2010 або СНО-ІІІ.
Вочевидь, слід згадати, що згідно з його положеннями кожна зі сторін скорочує і обмежує свої міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), пускові установки МБР, балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ), пускові установки БРПЧ і ядерні озброєння важких бомбардувальників (ВБ).
Причому, скорочує таким чином, щоб через сім років після вступу Договору в силу їхня сумарна кількість і в подальшому не перевищувала:
700 одиниць розгорнутих МБР, БРПЧ і важких бомбардувальників (ВБ) із 1550 одиницями ядерних боєзарядів для них. Передбачене також обмеження і для тимчасово нерозгорнутих засобів доставки ядерної зброї шляхом обмеження сумарної кількості засобів доставки: не більше 800 одиниць розгорнутих і нерозгорнутих пускових установок МБР, розгорнутих і нерозгорнутих пускових установок БРПЧ та розгорнутих і нерозгорнутих ВБ – у кожної із сторін. Причому розгортання стратегічних наступальних озброєнь за межами національної території кожної зі сторін заборонене.
Сторони також зобов'язалися обмінюватися даними та здійснювати відповідну верифікацію виконання положень Договору.
Звичайно, цей крок з боку нової Адміністрації США можна розглядати як щиру спробу зменшити напругу у двосторонніх відносинах між обома наддержавами, що була спричинена, перш за все, агресивними і провокаційними діями Москви. Згадаймо хоча б минулорічну ситуацію, коли хакери, яких спецслужби США пов'язують з Росією, атакували десятки комп'ютерних мереж різних американських державних і приватних установ, які забезпечують критичну інфраструктуру країни, включно з Пентагоном.
Однак, говорячи про зменшення напруги, слід також згадати, що Адміністрація президента Ніксона, в часи якої і були підписані перші американо-радянські угоди з питань контролю над ядерними озброєннями, виходила з того, що СРСР погоджувалася на розрядку, яка відповідала тоді його внутрішньо-економічним інтересам, а США, у свою чергу, вважали, що час працює на Захід і мирне економічне змагання, рано чи пізно, доведе переваги капіталізму.
Але навіть за тих умов і США, і Радянський Союз де-факто визнавали принцип рівної безпеки сторін та необхідність замороження на певному рівні усіх стратегічних наступальних озброєнь, яких і так вже вистачало для знищення людства на нашій планеті. Як відомо, одразу після розвалу СРСР, взаємне ядерне стримування між США та Росією дещо втратило свою гостроту, однак залишилося на порядку денному двосторонніх відносин, про що, власне, й свідчить укладення СНО-ІІІ.
Сьогодні ж ситуація інша, адже СНО-ІІІ, укладений, як згадувалося вище, ще у 2010 році, не охоплює нові види озброєнь, про які російський президент розповів світові 1 березня 2018 року. Згадаймо, що у посланні до Федеральних Зборів Володимир Путін тоді оголосив про розробку кількох нових видів стратегічного наступального озброєння і фактично відкрито пригрозив усім недругам Москви "миттєвою відповіддю" і "ядерним попелом" у разі загрози російським інтересам.
Не слід забувати, що і попередня республіканська Адміністрація США виступала за підготовку нової міжнародної угоди щодо контролю над ядерною зброєю, на заміну СНО-ІІІ. Сторонами цієї угоди, окрім США і Росії, за її задумом, мав стати й Китай. При цьому, американська сторона також вважала за потрібне удосконалити механізм верифікації договору, тобто перевірки виконання його положень.
Виступали Сполучені Штати й за контроль над розвитком і розміщенням російської тактичної ядерної зброї, небезпідставно вважаючи її також серйозною загрозою миру, як у Європі, так і в світі в цілому.
Взагалі ж, республіканська Адміністрація виходила з того, що умовний поділ ядерної зброї на "стратегічну" і "тактичну" є спадщиною підходів часів "холодної війни", і наполягала на встановленні дієвого контролю над усіма її видами. Тому що превентивний напад з використанням тактичної ядерної зброї, наприклад у Європі, можливість якого вже прописана в законах Росії, за оцінкою США, невідворотно спричинить "принцип доміно" і може ініціювати нову світову війну з повномасштабним застосуванням вже і стратегічної ядерної зброї.
Оскільки СНО-ІІІ тепер діятиме до 5 лютого 2026 року, поки що без будь-яких змін або доповнень, є підстави вважати, що Росія продовжуватиме активно розвивати свої наступальні системи стратегічного і тактичного ядерного озброєння, не охоплені цим Договором. А Кремль, найімовірніше, буде до того ж продовжувати час від часу шантажувати Захід, і особливо сусідів, своєю ядерною зброєю.
Можливо тепер у когось виникне питання: а яким чином уся ця непроста ситуація навколо СНО-ІІІ стосується без'ядерної України? Спробуємо пояснити.
По-перше, США є нашим стратегічним партнером відповідно до Хартії про стратегічне партнерство 2008 року. Допоки це єдиний наш партнер, з ядерною, воєнною, економічною і дипломатичною могутністю якого ще рахується сучасне керівництво Росії. Більш того, Україна, позбувшись свого часу третього у світі ядерного арсеналу, який був націлений на США, зміцнила оборону Сполучених Штатів більше, ніж хто-небудь і коли-небудь робив це до нас. Не кажучи вже про те, що це залишається і дотепер найбільшим за всю історію людства реальним внесок у ядерне роззброєння та збереження миру та безпеки на нашій планеті.
До речі, того світу, деякі з країн якого відмовляються виконати свої міжнародні зобов'язання і надати однозначну підтримку суверенітету і територіальній цілісності України та не схильні рішуче засуджувати окупацію Росією Криму і збройну агресію Кремля на Сході України.
По-друге, більшість серед наших країн-сусідів є членами НАТО і захищені ядерною "американською парасолькою" в рамках зобов'язань, визначених п'ятою статтею Північноатлантичного договору. Що, до речі, було у черговий раз підтверджено 2 січня цього року під час телефонної розмови президента США Джо Байдена із генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Ми ж продовжуємо знаходитись поза рамками даної системи гарантій безпеки, у "сірій" безпековій зоні між Росією і НАТО.
По-третє, за різними оцінками Росія зараз має орієнтовно 5400 одиниць тактичної ядерної зброї (ТЯЗ), з яких щонайменше 2000 у стані боєготовності. Місце розміщення російської ТЯЗ традиційно не розголошується. Однак, враховуючи те, що тактична ядерна зброя, як правило, розміщується на носіях подвійного призначення: ударній фронтовій авіації, бомбардувальниках середньої дальності; ракетах "земля-земля" у складі Сухопутних військ, мінах-фугасах, навіть у портативних боєприпасах Сил Спеціального призначення, – можна зробити припущення, що частина її вже знаходиться неподалік від кордонів України. Відповідно, неохоплена СНО-ІІІ тактична ядерна зброя несе безпосередню і велику загрозу безпеці України.
Слід звернути увагу також, що у заяві Державного департаменту США щодо продовження СНО-ІІІ зазначено про наміри Сполучених Штатів використати додатковий п'ятирічний термін дії договору для продовження перемовин з Росією з питань контролю над ядерною зброєю – у консультативній взаємодії не тільки з Конгресом США, але й із "союзниками і партнерами".
Очевидно, Україна, як стратегічний партнер США, має право і повинна скористатися цією можливістю задля проведення вже найближчим часом консультацій із США з широкого кола питань, як власної безпеки, збереження системи міжнародних домовленостей у сфері ядерного роззброєння, так і додаткових кроків для зміцненню безпеки у центрі Європи. Включаючи й тематику практичної реалізації відповідних гарантій безпеки Україні, згідно з Будапештським меморандумом. Які де-факто так і не спрацювали до цього часу, спричинивши тимчасову втрату територіальної цілісності України. А отже, вони потребують, як мінімум, їхнього доопрацювання додатковим механізмом їх реалізації, з боку як країн-підписантів, так і всіх зацікавлених у збереженні Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) країн-учасниць ООН. Цей договор наразі вмирає. Без виконання де-факто всіх положень Будапештського меморандуму він вже перетворюється, де-юре, на декларацію про наміри, і не більше. На прикладі України жодна країна світу більше не повірить у гарантії безпеки в обмін на можливість мати власну ядерну зброю.
Нагадаємо нашому міністерству закордонних справ і РНБО, що у тексті згаданої Хартії про стратегічне партнерство, було зафіксовано, що Україна і Сполучені Штати Америки "Підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених у Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації та України від 14 січня 1994 року, та Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року" (пункт 4 Преамбули).
Саме в рамках даних консультацій і настав час порушити питання стосовно надання нашій державі статусу головного військово-політичного союзника США поза НАТО. (https://m.gordonua.com/ukr/publications/smeshko-majbutnje-jevropi-bezposeredno-zalezhit-vid-majbutnogo-ukrajini-1536549.html?fbclid=iwar2oi4wlbrj-v-3kz6ioiwc03sd4doaxrhinn6jpkffawuzfqdbisjtmu38)
Чим не по-справжньому великі завдання для української дипломатії на найближчу перспективу для її проактивної і наступальної міжнародної політики? Настав час дій. Як відомо, "під лежачій камінь вода не тече". Саме демократична Адміністрація США зробила собі свого часу найбільший політичний актив всередині країни за успішне ядерне роззброєння України. Наслідком якого стало зняття загрози ядерного знищення США, яка походила з території нашої країни.
Отже настав час і для перевірки прислів'я: "справжні друзі пізнаються під час лиха". Самотужки, лише дипломатичним шляхом, відновити нашу територіальну цілісність ми вже не зможемо. Нам дійсно потрібні для цього справжні стратегічні партнери.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.