Українцям має бути зручно голосувати за кордоном
12 мільярдів доларів інвестує щороку в Україну одна спільнота, яка не вимагає за це підняти ціни на комуналку чи газ, не викручує руки уряду чи президенту і, в принципі, навіть не лобіює своїх інтересів. Хоча мала б.
Хто це? Хто вони, ті, хто своїми інвестиціями затикають за пасок МВФ, ЄБРР, ЄС та інші структури, які кредитують нашу економіку?
Заробітчани. Саме так – ті заробітчани, які переводять щомісяця свої кошти до України. І стимулюють цілі галузі економіки – від банківського сектору до будівництва, від освіти і до малого підприємництва.
Як поводить себе із заробітчанами держава?
Якщо відверто, то не дуже. Держава регулярно висловлює наміри щодо оподаткування зароблених за кордоном коштів. Себто не даючи людям можливості гідно заробити в себе вдома, держава ще й збирається покласти лапу на ті кошти, які люди важкою працею заробляють за кордоном.
Ба більше, чиновники роблять все для того, щоб заробітчани були відірвані від важливих політичних процесів.
Якщо відверто, це не зовсім справедливо. Українські заробітчани – це інвестор N1в економіку України, і вони мають повне право впливати на стан справ у державі. Але чи мають таку можливість?
У цій колонці я розповім як із однодумцями ми боремося за права наших заробітчан. І чому це позитивно відіб'ється на справах в країні в цілому.
У чому проблема
Минулої осені президентом Молдови стала Майя Санду. Цій пані вдалося збити з президентського посту відверто проросійського політика Додона, який з усіх сил намагався все глибше затягувати Молдову у обійми Кремля. Санду ж була і є уособленням прозахідного вектору руху маленької країни, яка в цілому має схожі з Україною проблеми – Придністров'я, корупція, російський газ, олігархи тощо.
Якщо глянути на розподіл голосів виборців між двома кандидатами – Санду та Додоном – зверніть увагу на голосування громадян Молдови за межами Молдови. Частка виборців, які голосували за межами держави – понад 12%.
І серед цих виборців тотальна більшість – коло 90% – голосували за Майю Санду. Себто можна із впевненістю сказати, що молдовська діаспора та заробітчани стали запорукою перемоги прозахідного кандидата.
Чому? Бо вони живуть у країнах Європейського Союзу та Північної Америки і сповідують тамтешні цінності. І не хочуть повернення Молдови у орбіту держави з п'яними ведмедями та бурятськими танкістами.
А тепер глянемо на парламентські вибори в Україні 2019 року. Зокрема, на голосування наших громадян на закордонному виборчому окрузі. Майже 30% набрала Європейська Солідарність, 28% – Слуга народу, майже 20% – Голос.
Додайте сюди ще 4% за ВО Свобода і вимальовується дуже цікава картинка. Понад 80% українців, які проголосували за кордоном, віддали свої голоси за ті політичні сили, які сповідують курс на НАТО та ЄС, закріплений у Конституції України.
Важлива деталь: регіонали, чи як там їх зараз називають – ОПЗЖ, взяли жалюгідних 3%. Здавалося б, дуже красиво все вимальовується, але тепер переходимо до інших цифр.
На останніх парламентських виборах свої голоси за різні партії віддало трохи менше 15 мільйонів українців. Трійку переможців ви знаєте – Слуга народу, ОПЗЖ, Батьківщина.
ОПЗЖ набрали 13%. І це вкрай погано. Тому що ця політична сила представляє у парламенті інтереси явно не українців, а своїх кремлівських спонсорів. І з цим треба щось робити.
На закордонних виборчих дільницях у реєстрах є 550 тисяч українців. На президентських виборах на закордонному виборчому окрузі по усьому світу проголосувало всього 59 тисяч українців (на парламентських – ще менше). Грубо кажучи, з тих, хто міг проголосувати за кордоном, до дільниці доходить ледь кожен десятий.
Якщо ми говоримо про реальну кількість людей, які відносно постійно або відносно тимчасово проживають за межами України, тримаючи у руках український паспорт, то їх кількість оцінюється у 5 мільйонів осіб.
Тобто з цього числа голосує реально 1%.
Висновок перший – станом на сьогодні українські заробітчани практично не впливають на політичні процеси в країні.
Питання і одразу ж висновок номер два – кому це вигідно? Відповідь – усім, хто грає на руку Кремля і тим, хто займається щирим популізмом, який завжди проростає там, де є брак критичного мислення.
І перших, і других в українському політикумі завжди вистачало. При чому настільки завжди, що при жодному президентові, при жодному голові уряду, при жодному парламенті це питання, яке я зараз підіймаю, не було зрушене з мертвої точки. А спроби були – про це знає відносно вузьке коло осіб.
Питання і висновок номер три – кому на руку те, щоб в одну мить на закордонних виборчих дільницях українців з'явилося не 50 тисяч, мільйон, півтора, два? Україні. Саме так – Україні.
Неважливо, між якими політичними силами розподіляться голоси. Там всім вистачить. Важливо те, що частка виборців проросійських політичних сил буде суттєво розмита. А отже, вони отримають набагато менше мандатів і будуть у парламенті просто статистами. Аж поки не відправляться на смітник історії.
Що можемо зробити?
Перше. Перестати лякати наших громадян тим, що їхні гроші, які вони важко заробляють за кордоном, будуть оподатковані в Україні.
Наші можновладці наобіцяли інвестиційних нянь тим, хто інвестує в українську економіку 30 мільйонів доларів. Так от у вас інвестори, які щороку дають 12 мільярдів доларів – нянчіться!
Друге. Спростити нашим громадянам реєстрацію у списках виборців за кордоном. Частина з них не реєструється саме з причини страху перед українською податковою. Інші ж не роблять цього, тому що сам процес реєстрації застряг у кам'яному віці.
Зараз люди мають або надіслати у посольство чи консульство пакет документів або ж, щоб уникнути бюрократичної тяганини, приїхати для заповнення паперів особисто.
Зважаючи на те, що, наприклад, у Сполучених Штатах Америки на всю країну є аж 4 виборчих дільниці – уявіть собі, які дистанції доводиться долати нашим громадянам тільки для того, щоб мати право голосувати. А ще ж треба буде гнати сотні кілометрів і на самі вибори. Ми живемо в епоху діджиталізації. Додаток "Дія" спростив нашим громадянам життя у багатьох ситуаціях – справиться і тут.
Третє і ледь не найголовніше. Навіть якщо ми спростимо процедуру реєстрації, проблема віддаленості виборчих дільниць від місць компактного проживання української діаспори та заробітчан нікуди не зникає.
Люди прийдуть на ці дільниці не тоді, коли їм треба буде їхати на ці дільниці по 500-600 миль. А тоді, коли ця дільниця буде неподалік від дому.
Приміром, громадяни Молдови на закордонному виборчому окрузі мали можливість голосувати не тільки у консульствах чи посольствах, але й в приміщеннях, які їм надавали місцеві муніципалітети, у церквах, у культурних центрах і так далі.
Українці ж можуть голосувати тільки у посольствах, консульствах і військових базах.
А у нас що, немає за кордоном культурних центрів? У нас немає українських шкіл? У нас немає церковної інфраструктури?
Чи може, боронь Боже, в нас немає за кордоном вмотивованих громадян, які можуть взяти на себе частину відповідальності по організації процесів? Звісно ж, під пильним наглядом держави.
Все це є. Тому потрібно вносити зміни у чинне законодавство і дозволяти Центральній виборчій комісії акредитувати під виборчі дільниці інші локації, а не тільки посольства і консульства.
У нас на 2 мільйони українців у Польщі 4 дільниці. Це хіба нормально? Звісно ж – ні.
Тому зараз я разом із депутатами парламенту, які розділяють мою позицію, та за підтримки провідних юристів з виборчого права, розпочали розробку законопроєкту, який буде містити усі вищезгадані пропозиції.
Окрім цього, я розпочав діалог із керівництвом найбільших українських церков, які, щонайменше, можуть допомогти із координацією дій наших громад за кордоном. А як максимум – допомогти із інфраструктурою під вибори.
Звісно ж, я сподіваюсь заручитись підтримкою Світового конґресу українців, без якого всі ці механізми не запрацюють.
Я сподіваюсь, що організовані українські спільноти за кордоном побачать моє звернення і обговорять його. І не просто обговорять, а допоможуть працювати одним фронтом для забезпечення наших громадян рівними можливостями незалежно від того, у якій точці планети вони перебувають.
Нещодавно у Нью-Йорку Президент України пообіцяв представникам української діаспори зробити їх, українців, щасливими власниками українських паспортів.
Чудова ідея. Але що далі? Вони будуть цими паспортами просто тішитись? Чи стануть учасниками політичних та економічних процесів? Гадаю, що усім цікава участь у житті рідної країни.
То ж давайте розпочнемо зміни – зробимо це для заробітчан.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
