Нарешті з Путіним усе стало ясно
Російська армія вдерлася в Україну. Знову, але тепер уже без прикриття, без легенд про "ополченців" із шахт.
Путін наказав російським військам перетнути кордон і зайти на територію Донецької і Луганської областей.
Це саме те втручання на територію України, якого бракувало міжнародним партнерам для запровадження санкцій. Але миттєвої і рішучої реакції, яку нам обіцяли, ми поки не побачили.
Росія хоче повторити сценарій Південної Осетії та Абхазії з ОРДЛО. Навіть текст наказу про визнання незалежності псевдореспублік "ДНР" та "ЛНР" – це копіпаст з архівів путінської канцелярії.
Чи готові ми до цього сценарію?
Що ж зараз на фронті?
Наші військові точно готові, вони добре оснащені. Я чую від них фразу, яка говорить краще за будь-які промови наших посадовців у Києві: "Усе є. Чекаємо нагоди застосувати".
Наша армія не стоїть на місці в очікуванні. Активно відбуваються навчання з тією зброєю, яку нам постачають союзники. На українських полігонах та на передовій випробовують протитанкові комплекси – британські NLAW та вже знайомі американські Javelin.
А окупанти і далі влаштовують провокації. Їхні масштаби і нахабство не вкладаються в голові. Остання з них – це так звана евакуація, яка насправді є депортацією. Росіяни переконують, що вивезли понад 60 тисяч людей з українських територій через загрозу війни. І цим змушують нас думати, що наступ таки буде.
Чи підтримає нас світ?
Події останніх кількох місяців змінили українську зовнішню політику.
Ми перестали боятися тиснути на больові точки західного світу. Ми ставилися до партнерів іноді улесливо. Але політика подвійних стандартів західних держав проявилася у критичні для України моменти.
Це неприємна правда. Ви не можете нам в обличчя розказувати, як ми маємо боротися за демократію і свободу, а за нашою спиною тиснути руку окупантові, який хоче позбавити нас цієї свободи. Наказ Путіна про визнання псевдореспублік змусив деякі країни Європи розкрити очі.
Рішення Німеччини заблокувати сертифікацію "Північного потоку-2" коштувало нам декілька років очікування. Але краще пізно, ніж ніколи.
Що робити кожному з нас?
Стан нервозності і паніки – це ще один елемент інформаційної боротьби Росії з Україною. Дезорганізоване, знервоване суспільство не здатне до конструктивних, виважених дій. І ворог цим користується.
Ми маємо право панікувати, на те є всі підстави. Повідомлення про рух колон російської техніки через кордон в Україну аж ніяк не заспокоюють. Але мусимо зберігати холодний розум, не втрачати людяність і дбати про спокій своїх близьких. Саме цим ми відрізняємося від росіян, які дітей і жінок готові виставити під кулемети і сховатися за їхніми спинами.
Знайдіть свій спокій у тому, що ви долучитеся до змінення обороноздатності держави – підпишіть контракт зі Збройними Силами України, запишіться у територіальну оборону, допоможіть волонтерам.
Це стосується не лише патріотів, а й прихильників "руского міра" в Україні. Адже українські армійці роблять все, щоб навіть такі люди фізично могли сидіти у спокої у себе вдома і хейтити Україну чи Збройні Сили у Фейсбуці.
Коли російський снаряд летить в хату, він не має часу проводити співбесіду, які погляди у власника хати.
А коли українська армія захищає безпеку держави, у неї немає часу розбиратися, що у Путіна в голові.
Вона просто робить свою роботу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
