Мова і ранкова зарядка
Сумно спостерігати за колотнечею навколо закону про засади мовної політики. Сумно через те, що це абсолютно безглузда і безсоромна спекуляція влади, яку з ентузіазмом, вартим іншого застосування, підтримує опозиція. Вони в цьому один одного варті.
У побуті я більше користуюся російською мовою. Коли до мене звертаються українською – відповідаю українською. Я такий, який я є.
За останні тижні я ще більше переконався, що мовні проблемі – це абсолютно не те, що цікавить людей. По-перше, я провів вже два десятки зустрічей з людьми на Оболоні. Там були і російськомовні, і україномовні. Різного віку, статі і соціального статусу. Жодного разу мовне питання не виникало, як щось важливе. Спілкувалися обома мовами і всі один одного розуміли.
Здоров'я, економічна ситуація, безробіття, корупція і свавілля чиновників, освіта дітей і виплати на дитину, стан ЖКГ, пенсії – ось про що питають україномовні і російськомовні кияни. Головне, що вони хочуть почути – не чому все так погано і хто винен, бо кожен для себе вже має якусь внутрішню відповідь, а що з цим усім робити? Який план? Тому мені дуже легко з цими людьми порозумітися.
Другий момент – вже десять днів триває реєстрація учасників на акцію "День "Ч", до якої залишилося також 10 днів. За цей час через Інтернет (на офіційному сайті, на сторінках у Фейсбуці і Вконтакті) зареєструвалося понад 2500 осіб. Ще понад 3000 заповнили анкети у волонтерів. Реєстраційна форма на сайті (як і сайт в цілому) – українською мовою. Так само, як і анкети. Але оскільки це неофіційні речі, люди заповнюють їх тією мовою, якою користуються. Тобто маємо абсолютно чіткий зріз – десь 60% пишуть українською, 40% російською.
Питання – може варто когось за мовною ознакою не пустити на зарядку? Може україномовним / російськомовним менше потрібні якісні спортивні об'єкти?
Очевидно, що знати мову країну, в якій живеш – це не якесь інтелектуальне досягнення (хоча загальновідомі приклади, коли це нездоланний бар'єр), це – нормально. Але штучно розділяти і зіштовхувати людей на цій проблемі, коли є набагато гостріші – це безвідповідально.
На жаль, ні влада, ні опозиція не хочуть займатися реальними проблемами. Наслідком чого є страшенна апатія людей. Це призводить до атомізації суспільства на самому низовому рівні. Навіть на рівні під'їзду, будинку люди втратили навички об'єднання для вирішення спільних питань. Чи не в цьому полягає справжня мета політиків, які грають між собою у такий собі мовний пінг-понг?
Тому я вважаю головним завданням зараз повернути людям здатність до самоорганізації і спільної дії. На низовому рівні. Просто заради своїх побутових інтересів. Я багато разів переконувався у важливості цього під час реалізації благодійних проектів. Є порозуміння між однодумцями і спільна дія – є результат. Тільки зробивши це, можна ставити якусь високу мету для країни і досягати її. Без цього можна хоч десять разів поміняти владу і опозицію місцями, але нічого по суті не зміниться.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
