Нам потрібні перемоги?
"Українцям бракує перемог. Тому бойовий дух нації низький, не вистачає приводів для єднання і гордості". Ці фрази вимовляють настільки часто, що ми сприймаємо їх практично як аксіому.
Але ось чи потрібні нам – українському суспільству – перемоги насправді? Особливо – світового рівня? Відповідь не така однозначна, як здається.
Якщо подивитися на наш інформаційний простір, то видатні досягнення в мистецтві, науці, літературі, спорті – це події якогось іншого життя, іншого світу. Це якісь інші країни змагаються за медалі, отримують престижні нагороди та премії. А у нас все інакше...
Наше життя – це бійки депутатів і "тушки". Це кримінальна хроніка і надзвичайні події замість новин. Це замерлі поїзди вартістю 30 млн. доларів і мільярдні контракти, підписані лижним інструктором.
Так, на жаль, все це є. Але ж не тільки це!
Не дивлячись ні на що – на байдужість чиновників, на відсутність державної підтримки – у нас в країні до сих пір є люди, які досягають успіху. Знімають фільми, пишуть книжки, роблять відкриття. Не завдяки, а всупереч. Але в публічному просторі ці успіхи виглядають і сприймаються як аномалія. Вони не затребувані.
В кінці листопада у французькому місті Шартр відбувся чемпіонат Європи з плавання. Україна виграла 7 медалей, два золота завоювала наша "золота рибка" Дарина Зевіна. Тиждень тому в Стамбулі відбувся чемпіонат світу з плавання на короткій воді. Україна завоювала золоту медаль, знову порадувала Зевіна.
Це справжнісінький подвиг спортсменів і тренерів, тому що жалюгідний стан інфраструктури для занять плаванням загальновідомий. В Україні у 30 разів менше басейнів на душу населення, ніж у Європі!
Три тижні тому харків'янка Ганна Ушеніна стала чемпіонкою світу з шахів серед жінок. Це приголомшливий успіх! Адже в Харкові немає міського шахового клубу.
Тільки зараз міська влада пообіцяла підшукати приміщення. Раніше, у вересні 2012 р. і чоловіча, і жіноча збірні України посіли треті місця на Міжнародній шаховій олімпіаді. Знову ж таки – це заслуга спортсменів і тренерів.
Але ці досягнення залишаються практично непоміченими. Їх не існує для переважної більшості наших співгромадян. Українські ЗМІ висвітлюють все що завгодно, тільки не це.
Чому? Чому наші чемпіони користуються великим попитом за кордоном? Чому в Європі, Америці, Китаї ставлять своїх переможців у приклад, щоб за ними тяглися тисячі хлопчиків і дівчаток, а Україна згадує про своїх мигцем, як про щось малозначуще?
Чим менше в країні буде попит на перемоги, тим менше буде самих перемог. Це потрібно змінювати, якщо ми хочемо, щоб Україну згадували в світі не тільки в контексті скандалів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
