Державна політика і здорова спина
Чим більше читаю заяви наших чиновників і політиків, тим більше стверджуюсь в думці, що вони не пов'язують своє майбутнє з Україною. Що показово – це стосується і влади, і опозиції. Левова частка зусиль і тих, і інших направлена на якісь поверхові рішення, на боротьбу з наслідками.
Спроб вибудувати стратегію і упередити негативні сценарії практично немає. Така якість як "далекоглядність" – здатність передбачати наслідки і впливати на них – практично не затребувана.
Тільки один приклад.
Нещодавно ми з доктором Євгеном Комаровським на його передачі обговорювали питання, як уберегти дітей від хвороб спини. У цій проблемі є два моменти – лікування хвороб та їх профілактика.
Як вірно зазначив Євген Олегович, прикрість у тому, що спина все одно заболить. Але від зусиль конкретної людини залежить, заболить вона у 25 років, в 40 або в 60.
Головний спосіб зберегти здорову спину як можна довше – рухова активність. Фізкультура, ігрові види спорту і, особливо – плавання! Все, що допомагає розвинути м'язи та зменшити навантаження на хребет.
Залежність дуже чітка: чим більше ви сидите і менше рухаєтеся, тим вищий ризик отримати проблеми зі спиною в молодому віці. І зворотна залежність – чим раніше дитина почне регулярно займатися фізкультурою, тим здоровішою вона буде.
А тепер дивіться, що відбувається.
Не є секретом сумні цифри – вже сьогодні тільки 7% школярів вважаються відносно здоровими. Решта 93% – нездорові. Ситуація погіршується з кожним роком. На цьому тлі спостерігаємо дві тенденції, які множать ризики.
По-перше, зростає кількість способів для пасивного проведення дозвілля дітьми і підлітками. Телевізор, комп'ютерні ігри, соціальні мережі і т.д. Діти менше бігають-стрибають у дворі, а більше сидять.
По-друге, якісна спортивна інфраструктура стає недоступною для все більшого числа сімей. Наприклад, басейнів у нас у 30 разів менше на душу населення, ніж у Європі.
Наслідки? Через 15-20 років Україна отримає вибухове зростання захворювань спини у 25-35 літніх. Це удар не тільки по якості життя конкретної людини і його сім'ї. Враховуючи системний характер – це удар по економіці, по всіх життєво важливих сферах для країни.
Ця проблема лежить на поверхні і стосується максимально широких верств населення. Що по ідеї повинні зробити відповідальні еліти? Протиставити загрозі правильну державну політику:
1. На державному рівні системно проводити роз'яснювальну роботу. Займатися пропагандою. Впливати через сім'ю. Адже профілактика вимагає значно менше коштів і зусиль, ніж лікування. Мова йде, в першу чергу, не про витрати, а про організацію свого життя, виконанні ряду нескладних правил.
2. Впливати через школу, де діти проводять мінімум півдня. Тут і правильна організація навчального процесу, наявність достатньої кількості уроків фізкультури, залучення дітей у спорт на базі шкіл. І правильні меблі. У кожній школі повинні бути створені умови для зміцнення здоров'я дітей.
3. Розвивати інфраструктуру для фізкультури та масового спорту: від турніка і баскетбольного майданчика в кожному дворі до басейну в радіусі пари кілометрів. Вкладати державні гроші, сприяти приватним інвестиціям.
У цілому це повинно створити ситуацію, коли шлях до здоров'я максимально простий і короткий. Тому що шлях до всіляких спокус максимально спрощений тими, хто на них заробляє.
Тобто, системна проблема потребує системного вирішення. Але що ми бачимо?
Держава фактично усунулася. Ті програми з розвитку масового спорту, які прийняті, не виконуються. У країні пропагується не гра в футбол, а спільне розпиття пива перед телевізором. Вчителі фізкультури просто фізично не можуть вижити на ті зарплати, які їм пропонують. Навіть коли виникають громадські ініціативи (наприклад, наш Клуб дитячого плавання, де ми безкоштовно навчили плавати вже понад 9 тис. дітей, або проекти інших ентузіастів), вони далеко не завжди отримують підтримку.
Все, що не приносить плоди комусь особисто і негайно, просто випадає. Всі питання, де горизонт настання наслідків більше, ніж поточний виборчий цикл, зовсім відсутні в картині світу.
Найгірше те, що політики чудово усвідомлюють ситуацію. Вони мають доступ до інформації і знають, що проблеми нагромаджуються в усіх напрямках, але реакції немає. Основа їх власної стратегії – не поліпшення країни, а підготовка до евакуації, якщо не своєї особисто, то своїх дітей та онуків.
На жаль, зараз, якщо взяти за критерій не слова, а дії, дуже складно поділити тих же парламентаріїв на групи "ці хочуть тут жити, а ці виїдуть". Левова частка поводиться як потенційні біженці.
Може варто їх всіх відпустити?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
