Остання неділя в Кракові
Протягом декількох останніх днів мене переповнюють відчуття смутку й жалоби, якими були оповиті вулиці Кракова минулої неділі, під час похорону Президента Леха Качиньського та його дружини Марії. Мене переповнюють біль, жаль і смуток від пережитого на вулицях старої польської столиці.
Особливо вражала реакція польського суспільства, як під час суботніх скорботних заходів у Варшаві, так і під час прощання з президентським подружжям у Кракові в неділю, 18 квітня. У пам'яті закарбувались обличчя звичайних поляків, котрі не приховували сліз і горя з приводу загибелі свого Президента та представників національної еліти.
Сама церемонія прощання викликала величезну повагу до організаторів – надзвичайно скромна, при цьому, з величезною шаною до державних символів Польщі та християнських цінностей. Впадала в око чітка організація, налагоджена взаємодія правоохоронних органів та громадянського суспільства.
Участь перших осіб держави підтвердила, що в цей скорботний момент їх не розділяли ані політичні вподобання, ані різні політичні табори – це була загальнонаціональна трагедія. Прикро, що більшість іноземних делегацій так і не змогли прибути на прощальну церемонію через проблеми, спричинені виверженням вулкану в Ісландії. Хоча, на жаль, я схиляюсь до думки, що праві були ті, хто вбачав в вулканічній загрозі політичні течії з самого Брюсселя. Якими б не були взаємини чи протиріччя між представниками влади ЄС та Президентом Качиньським, все ж таки, йдеться про лідера країни-члена ЄС та НАТО.
Того дня вулиці міста були вщент заповнені не лише мешканцями Кракова, не лише поляками, а й жителями інших країн. Вразили широка палітра плакатів, гасел, символіки, які не залишили сумнівів у щирій симпатії до загиблого подружжя Качиньських. Як відомо, українська держава була представлена не лише офіційною делегацією на чолі з Президентом України, але й представниками об'єднаної демократичної опозиції на чолі з Юлією Тимошенко. Польська влада, незважаючи на неофіційний характер наших відвідин, почесно поставилась до нашої маленької делегації, надавши можливість взяти участь у всіх офіційних жалобних заходах.
Особливу увагу привернув до себе російський президент Дмітрій Медвєдєв. Перед траурним богослужінням польський єпископ публічно звернувся до президента Росії, підкресливши, що смоленська трагедія об'єднала польський і російський народи. Тимчасово виконуючий обов'язки Президента Польщі Броніслав Коморовський у своїй промові також апелював до свого російського колеги, згадавши про дзвін по Президентові Качиньському, який закликає до історичного примирення, щоб разом з російським народом пережити Катиньську трагедію.
Значною мірою, Медвєдєв підтримував загальну думку про те, що авіакатастрофа літака президента Польщі Леха Качиньського повинна зблизити два народи. Було помітно, що ця подія не залишила його байдужим. Він також назвав Катиньську трагедію однією з найбільших проблем в польсько-російських взаєминах, поклавши провину за неї на Іосифа Сталіна. І попри його ж застереження, що позиція Росії щодо оцінки Катиньської трагедії залишається незмінною, у цю незмінність буде важко повірити і самому Медвєдєву, і усьому російському суспільству.
Мені, як українському політикові, імпонують ті паростки щирості, які пробилися з-під криги взаємної недовіри між нашими сусідами. Покращення польсько-російських взаємин було, є, і буде частиною національних інтересів України. Я щиро сподіваюся, що переоцінка сучасною російською владою радянської імперської політики щодо Польщі дає підстави сподіватися, що відбудеться така ж переоцінка російською владою і організованих сталінською диктатурою голодоморів та масових репресій проти українського народу.
Співчуття російської влади жертвам українського Голодомору здатне розтопити кригу нерозуміння між нашими народами і зблизити їх набагато більше й глибше, ніж поділ між зацікавленими особами "адміністративної ренти" з газової торгівлі, чи навіть обмін активами між українським та російськими олігархами.
На все є свій час і своя ціна...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
