Нова редакція закону "Про мови в Україні" від коаліції, або посібник, як нищити українську
Нещодавно у Верховній Раді України представниками коаліції – О.Єфремовим (Партія регіонів), П.Симоненком (КПУ) та С.Гриневецьким (блок Литвина), було зареєстровано проект Закону "Про мови в Україні" (реєстр. N1015-3). На жаль, так склалося в Україні, що на початку кожної виборчої кампанії антиукраїнські політичні сили вважають своїм обов'язком порушити чутливе мовне питання, прагнучи отримати певні політичні дивіденди та одночасно вислужитись перед своїми "патронами" з Москви, демонструючи як вони нібито "захищають" російськомовне населення в Україні.
З приходом до влади в Україні відверто антиукраїнських сил, російська владна верхівка, яка до цього часу не може змиритися з відновленням Україною незалежності, в черговий раз руками представників "п'ятої колони" намагається повернути нашу державу до сфери свого впливу.
Гуманітарна сфера стала однією з головних тем, на яку "російське лоббі" в Україні зробило ставку. Інколи здається, що для Кремля "закріпачення" України в гуманітарній сфері навіть важливіше, ніж економічні інтереси. Відповідь тут на поверхні, адже мова є однією з основ державності. Створивши з України повністю зрусифіковану територію, можна поставити під сумнів державність. Не дарма від російської владної еліти можна часто почути вислови, що інтереси Росії всюди, де звучить російська мова. Ідея захисту "русскоязичного насєлєнія" стає майже державною доктриною. Саме через це йде наступ на українську духовність через російську православну церкву та ідею "русского мира", нав'язується російська культура, мова, російська модель "керованої" демократії. І п'ята колона в Україні це із завзяттям реалізує.
Постає питання: чи є мовне питання на сьогодні актуальним для українців? Відповідь однозначна – ні. Згідно з соціологічним дослідженням, що було проведене Фондом "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова в червні цього року лише 7,6 % українських громадян серед пріоритетних проблем, що підлягають негайному вирішенню нинішньою владою, вважають мовне питання. На першому місці як і раніше залишаються питання підвищення соціальних стандартів та боротьби з корупцією. Повний провал нинішньої влади в економіці і соціальній політиці, Президент і коаліція намагаються компенсувати ніби-то виконанням своєї (читай – кремлівської) передвиборчої програми.
Повертаючись до вищезгаданого законопроекту про мови в першу чергу хотілося б порадити його авторам змінити його назву наприклад на "Про нищення української мови та розвиток російської мови в Україні".
Ознайомившись із текстом законопроекту, можна констатувати, що основною його метою є витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя. У законопроекті немає жодної згадки про заходи, спрямовані на захист української мови. Лише вказується на те, що "українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом" (частина 2 статті 6 проекту).
Разом з тим, що стосується російської мови, то вона на думку авторів законопроекту, "є рідною або такою якою повсякденно користується більшість громадян України, загальноприйнятою, поряд з українською, мовою міжособистісного спілкування на всій території України" (частина 1 статті 7 проекту). Таким чином, на законодавчому рівні планується закріпити відверту неправду, оскільки відповідно до даних всеукраїнського перепису населення рідною мовою українську для себе вважають 67,5% громадян України, а російську – 29,6%.
Головна зачіпка для так званого захисту російської мови, якою вправно маніпулюють, є Європейська Хартія регіональних мов або меншинних мов. У мене як в людини, яка очолювала міжвідомчу комісію з підготовки до вступу України до Ради Європи, та особисто знає усі нюанси Європейської хартії регіональних мов або меншинних мов, не може не викликати подиву те, як автори законопроекту перекручують положення цього міжнародно-правового акту. Адже Хартія (назва якої, до-речі невірно перекладена на українську мову) спрямована на захист не мов національних меншин, яких в Україні більше 100, а як випливає із самої Хартії – на захист культурного розмаїття Європи. А це можна досягти шляхом захисту рідкісних мов, які перебувають під загрозою зникнення. Такими унікальними мовами для України є, наприклад, кримськотатарська, караїмська, кримчатська, гагаузька мови, ідиш.
Чи стоїть загроза зникнення перед російською мовою? Пройдіться вулицями, загляньте в кіоски з пресою. На сьогодні співвідношення російськомовних газет та журналів до українських становить 68% на 32% та 90% на 10% відповідно. На 9 книжок російською мовою припадає 1 українська. Те саме стосується і мови викладання у навчальних закладах в регіонах, де проживає переважно російськомовне населення. Зараз в Україні найменше всього шкіл з українською мовою викладання в Автономній Республіці Крим – всього 7, а у Севастополі – 1, інші 60 – з російською мовою викладання.
Що стосується "підводних каменів" законопроекту, то вся його суть закладена в частині 3 статті 8, відповідно до якої "до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті (прим. – російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька та угорська) застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення". Зрозуміло, що такими преференціями буде користуватися в першу чергу російська мова як найбільш поширена серед мов національних менших в Україні. Встановлення 10% "бар'єру" фактично означає, що російська мова може бути регіональною в будь-якій області України.
Які ж "заходи захисту" передбачені законопроектом для регіональних мов. Їх перелік досить широкий. Це і опублікування актів вищих та місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування державною та регіональною мовою, використання регіональної мови в діловодстві та документації органів влади, судочинстві, науці, культурі, засобах масової інформації тощо.
"Цікавими" є положення частини 1 статті 14 проекту, відповідно до якої паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього виконуються державною і російською мовою (без прив'язки до регіональної).
Окрему увагу варто звернути на статтю 21 проекту "Мова освіти", яка пронизана українофобством. Відповідно до частини 3 цієї статті "потреба громадян у мові навчання визначається в обов'язковому порядку за заявами про мову навчання...". "Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів, студентів" (частина 4). "В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об'єм вивчення російської мови визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території" (частина 7).
У випадку прийняття цього проекту в такій редакції не за горами той час, коли як в українських школах, так і вищих навчальних закладах, навіть національних, будуть створюватися, якщо поталанить, окремі класи/групи з українською мовою навчання. Все інше – буде повністю зрусифіковане.
Добре усвідомлюючи, яку справжню мету переслідує законопроект 1015-3, лише усмішку викликають положення преамбули законопроекту, відповідно до яких цей проект надає "важливого значення зміцненню статусу державної – української мови як одного з вирішальних чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності". Іншими словами – так будемо зміцнювати українську мову, що від неї нічого не залишиться. Цинізму авторів не має меж!
Безумовно, у такому варіанті цей закон не можна приймати. Він є вбивчим для української мови. Мною підготовлено десятки поправок до законопроекту і вони будуть подані. Але сподівань, що до них дослухаються коаліціанти дуже мало. Безумовно, опозиція повинна використати усі засоби, щоб не допустити прийняття цього законопроекту.
Але що ж робити українцям у своїй державі, коли державна мова всі роки була і залишається упослідженою? Для цього потрібно одне – використовувати українську мову щоденно і щохвилинно. Є безліч прикладів, коли вдома використовується українська мова, а на роботі чи на вулиці – російська. Саме на таких українцях спекулюють промосковські сили.
Нехтуючи рідною мовою, українці, самі того не розуміючи, стають сліпою зброєю у руках тих, хто знищує українську державність. Щоб не бути сліпою зброєю в чужих руках, потрібно самому стати тим, хто тримає зброю. Використання української мови – найкраща зброя, щоб захисти Україну!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
