Українці в Росії: право на відродження...
Завершилась моя поїздка до Російської Федерації, основною метою якої було оцінити становище української діаспори в сусідній державі, особливо в контексті останніх спроб російської влади ліквідувати і без того нечисленні українські культурні інституції.
Зараз в Україні модно порівнювати становище українців у Росії з росіянами в Україні. В Інтернеті є навіть красномовна табличка, де порівнюються можливості забезпечення своїх культурних потреб цими етнічними групами – при чому росіяни в Україні, звісно ж, у значно кращому становищі. Проте не слід забувати про суттєвий аспект, а саме: культурні запити рядового етнічного росіянина в Україні є більшими за аналогічні потреби етнічного українця в РФ (і вони враховуються!), а з іншого боку – потреби української діаспори в РФ є суттєво більшими за потреби російської діаспори в Україні. Чому так? Розгляньмо детальніше ситуацію, що, як люблять повторювати в Росії, "історично склалася".
Отже, пересічний етнічний росіянин в Україні звик до того, що він має всі умови для користування рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях. Він має пресу, телебачення, радіо і найбільший асортимент літератури російською. Крім того, у всіх обласних центрах відбуваються концерти російських музикантів та гумористів, кабельне телебачення пропонує широкий вибір каналів російською, інтернет-контент російською мовою є суттєво більший за український. Етнічний росіянин в Україні може взагалі користуватися виключно російською мовою – і не відчувати практично жодних негараздів. Такий стан сприймається ним як цілком нормальний, а отже спроби стимулювати вживання української мови хоча б в офіційній сфері наштовхуються як мінімум на нерозуміння з боку багатьох етнічних росіян. Також різноманітні антидержавні організації одразу ж починають спекуляції та провокації на цій тематиці, відкриття української школи, скажімо, в Криму подається як "насильницька українізація".
З іншого боку – маємо українську громаду в Росії. Пересічний етнічний українець в РФ послуговується в більшості ситуацій російською мовою. Концертів українських виконавців в його місті скоріше за все не відбувається взагалі, або ж таке трапляється вкрай рідко. Про українські газети та книжки також немає й мови. Саме тому українська бібліотека чи книгарня для етнічного українця-громадянина РФ є значно важливішою і потрібнішою інституцією, ніж аналогічні російські заклади для етнічного росіянина в Україні. Крім того, віруючі українці в РФ переважно позбавлені можливості створювати церковні громади, в яких би служба велась українською мовою – УПЦ (КП), УГКЦ, УАПЦ. Не зважаючи на те, що церква в РФ відокремлена від держави, фактично держава підтримує "єдино канонічну", "рівнішу серед рівних" РПЦ.
Не варто також забувати про те, що більшість етнічних українців у Росії значною мірою асимілювались. Якби їм дали право на відродження – створили необхідні умови для культурного та духовного розвитку громади – вже невдовзі ми б побачили цілком іншу українську діаспору в РФ, і в кількісному, і в якісному плані. Для цього потрібні численні українські школи, культурні центри, бібліотеки, газети, книговидання. І здійснюватись всі ці заходи мають за рахунок бюджету РФ, адже згадані етнічні українці є громадянами саме цієї держави. І, безперечно, для відродження української діаспори необхідно припинити антиукраїнську істерію в російських ЗМІ, цькування українських організацій та їх активістів, заборону українських церковних громад.
Тому позиція України – не лише влади, але й усієї громадськості нашої країни – має бути чітка і принципова: якщо Росія хоче справді продемонструвати добросусідський і дружній характер взаємин з Україною, то вона повинна дати своїм громадянам українського походження право на відродження своєї етнічної самобутності. І це мають бути не лише декларації, а дуже конкретні кроки, хоча б на тому рівні, на якому їх здійснює і фінансує з власного бюджету Україна для російської національної меншини.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
