Кінець медового місяця?
Напевно усім набило оскомину, коли після президентських виборів ми лише і чули, що про відновлення "великої дружби" і "братніх відносин" між Україною та Росією.
Вся виборча кампанія Януковича проходила під гаслом про те, що як тільки він прийде до влади, одразу ж відносини між Україною і Росією будуть "нормалізовані".
Заради так званого відновлення "великої братньої дружби" Україна заплатила за останні півтора року сповна своїми національними інтересами. Це і підписання сумнозвісної "харківської угоди", завдяки яким окупація Криму продовжена на 25 років, це і відмова від курсу на євроатлантичну інтеграцію і проголошення нікому незрозумілої "позаблоковості", це і повернення газу Фірташу через навмисно програний Стокгольмський арбітраж, це і віддання на відкуп Кремлю гуманітарної політики в Україні. Вийшло справді по-братськи – "спочатку з'їмо все твоє (українське), а потім – кожен своє".
За ці півтора року, а особливо в останні дні, риторика нинішньої влади по відношенню до позиції Росії у переговорах щодо газу різко змінилася. Росія звісно ж відмовляється йти на поступки у ціні на газ, пропонуючи два абсолютно неприйнятні варіанти. Перший – перехід у власність Газпрому української газотранспортної системи, що означатиме повну втрату Україною переваг як транзитної держави. Другий – вступ до Митного Союзу, що означає фактично неможливість перебування України в СОТ, оскільки жодна з країн Митного Союзу туди не входить, а також неможливість створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.
Якщо перевести ці дві пропозиції Росії у контекст реалізації стратегічної мети по відношенню до України, то ідея полягає в тому, щоб змусити Україну поступово віддавати частину свого суверенітету та здійснити "білорусизацію" України, коли центр прийняття економічних рішень буде остаточно переведено з Києва до Москви.
У середньостроковій перспективі така логіка подій повинна призвести до втрати нашою державою незалежності. Ось справжня мета т.зв. дружби і братерства. У Росії до цього часу значна частина політиків вважають "прикрою випадковістю" те, що у 1991 році Україна відновила свою незалежність.
Хотілося б вірити, що теперішня позиція Януковича та його команди у взаємовідносинах з Росією – це відстоювання національних інтересів Української держави, а не інтересів великого олігархічного бізнесу, який прямо пов'язаний з цінами на газ і який одночасно є головним спонсором партії Регіонів. Щодо відстоювання національних інтересів – то в це, насправді, віриться мало.
Українській владі незалежно від кольорів і політичної приналежності треба засвоїти раз і назавжди, що скільки б поступок у зовнішній політиці не робити від цього апетити не зменшуються, а тільки збільшуються. Росію задовольнить тільки одна поступка – здача суверенітету і незалежності України. Численні переговори з Російською Федерацією, в яких мені доводилося брати участь, доводять цю тезу. На початку 90-х, коли з Росією тільки починалися переговори щодо базування Чорноморського Флоту в Криму, то перша пропозиція, яку мені довелося почути, було – 99 років, тобто назавжди.
Якщо ж підсумовувати завершення медового місяця – то коротко його можна охарактеризувати як "дорога в глухий кут".
З одного боку – не змогли домовитися з Росією. Таким чином остаточно розвіяли в усіх українців міф про те, що обравши Януковича, проблем з Росією не буде. Адже наші сусіди діятимуть відповідно до своїх національних інтересів незалежно від прізвищ українських президентів. Думаю, всі добре пам'ятають про ситуацію з о.Тузла у 2003 році, коли Президентом України був Л.Кучма?
З іншого боку – завдали серйозного удару по відносинах з усім демократичним світом. Авторитарні тенденції у керуванні державою, відхід від демократичних принципів і проведення сфальсифікованих місцевих виборів, початок політичних переслідувань Юлії Тимошенко, Юрія Луценко, цілого ряду інших опозиціонерів, повернення цензури в ЗМІ – все це накладає свій значний відбиток на відносини з Європейським Союзом, США та іншими демократичними країнами.
Чи є шанси, що з цієї "дороги в глухий кут" може бути рятівна стежка? Так, це – або перегляд усього спектру внутрішньої і зовнішньої політики, включаючи повернення статус-кво по ряду питань, починаючи від демократичних цінностей і закінчуючи Чорноморським флотом, або, що найбільш логічно – дострокові вибори.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
