Хто може відправити на смітник план Путіна?
Отримуючи інформацію про черговий подарунок РФ українському народу у вигляді чергової колони важкої бронетехніки та тентованих "Камазів" з "живою силою", розумієш задум російського головнокомандувача. Насправді, він нічого нового не винайшов: "сталінські соколи" воювали свого часу на іншому боці континенту під іспанськими іменами. А радянських військових у Кореї одягали в китайську форму і давали цілком тамтешні імена: про корейського воїна Лі-сі-цина, думаю, чули всі. Можна назвати ще з кілька десятків країн, у яких радянські (російські) війська "не воювали". Але звідки регулярно приходив груз "200" і "300", у зворотньому напрямку йшли ешелони (кораблі, літаки) з технікою і перевдягненими "спеціалістами". Було сподівання, що афганська війна, яка розпочалась за цілком класичним сценарієм – захопленням спрямованими Москвою спец-призначенцями палацу президента Аміна і його знищенням та приведенням до влади привезеного у радянському БТРі Бабрака Кармаля, відверне сучасні покоління росіян від ведення війни на чужій території. Але історичної пам'яті про 15 тисяч офіційно визнаних вбитими громадян, вистачило ненадовго. Розум людей наповнювався ідеями з книжок "Поле битви – Україна". Путін почав війну задовго до анексії Криму. У 2010-му році він брутально і несподівано заявив, що Росія перемогла б у Другій Світовій і без України. Пам'ятаєте? Тоді я подумав, що російський президент плюнув в обличчя не лише обом моїм дідам, які загинули на війні у складі радянської армії (один з них, рядовий піхотинець, пройшов всю війну і загинув вже у Східній Прусії, за два місяці до перемоги). Тоді Путін плюнув не лише в минуле, у якому залишились мільйони вбитих на війні українців. Він плюнув і в майбутнє. Напевно, саме це і була його мета. Ймовірно, що Путін вже тоді мав план стосовно України і йому потрібно було, для початку, знівелювати нашу участь у минулій війні. А вже потім запустити технологію перетворення українців на "фашистів".
План Путіна в Україні цілком зрозумілий. Не треба вірити в дурниці на кшталт "ніхто не знає, що у нього в голові". Війна за допомогою диверсійних груп і систематичного проникнення на нашу територію військової техніки, озброєння і військових злочинців – це війна на виснаження. Зрозуміло, що цих іржавих БТРів та іншого залізяччя, включно з тими ж системами залпового вогню "Град" (які в Росії вже знімають з озброєння й замінюють новішими, потужнішими і дальнобійнішими комплексами "Торнадо"), Росії вистачить років на триста. Більше того – всі ці гранатомети, ПЗРК та зенітні комплекси, так чи інакше, підлягають списанню й утилізації, і ринкова їх вартість – це вартість металобрухту, по кілька копійок за кілограм. Росія у цій війні не втрачає нічого.
Терористи і раніше стріляли з систем залпового вогню "Град". Стріляти некерованими ракетними снарядами – доволі складна інженерна процедура. Оскільки дальність стрільби складає до 20 км, (а на озброєнні сусідньої країни є системи залпового вогню, які стріляють на відстань у 80 кілометрів і використовують супутникові дані для наведення і корекції пострілів), питання враження цілі – це питання кваліфікації наводчиків, які вміють працювати з комплексом автоматизованого управління вогнем і можливість використовувати системи супутникового наведення на ціль та коригування пострілів. Досьогодні, експерименти терористів з пусковою установкою "Град" закінчувались або вибухом снаряду у трубі, який знищив саму систему залпового вогню, змонтовану на шасі автомобіля "Камаз", або тим, що ракети літали в різних напрямках над Донецькою і Луганською областями і влучали будь-куди, але лише не в ціль.
Те, що сталося у Зеленопіллі, має всі ознаки армійської спецоперації – з отриманням оперативних даних армійської та супутникової розвідки та роботою професійних наводчиків. І як тут не згадати нещодавній вояж емісара Москви Сергія Кургіняна до лідерів сепаратистів. Під час якого Кургінян спочатку влаштував скандал, а потім вибачався перед терористами за те, що російське "громадянське суспільство" не надає їм достатньої допомоги у вигляді поставок зброї. Ви помітили, що війна на сході України спалахує з новою силою одразу після того, як лідери незаконних озброєних формувань проводять медіа-кампанію, звинувачуючи Путіна у тому, що він "зливає Донбас"? Зараз вже важко сказати, хто кого взяв у заручники: Путін – Гіркіна, чи навпаки. Але публічні виступи лідерів терористів регулярно призводять до чергових загострень, нових колон техніки, концентрації російських військ на українських кордонах та ескалації бойових дій.
Чи можемо ми перемогти? Так. Тому, що у нас немає вибору. І, практично, немає часу. Навіть, якщо сьогодні Путін у відкриту не відправить свої війська в Україну, засилаючи сюди диверсантів – не лише із АКМами і АГСами в руках, а й в уряд і на всі щаблі влади, він зробить нову спробу знищити нашу країну. Між іншим, запущенний зараз у соцмережі пропагандистський відео-ролик Кремля, який має пояснити, чому Путін не повинен вводити війська в Україну, підтверджує це. Ключові слова: "не зараз", вимовляє своїм сталевим голосом і Сергій Доренко – один з рупорів Путіна. "Не зараз" – вони цього й не приховують. Тож люди, які живуть в Україні, мають цінувати час. Якщо хочуть зберегти свою країну, життя і власну свободу. Так, знаю, що це дуже складно – воювати і створювати щось нове й ефективне. Але так часто й відбувалось в історії – потужні країни поставали саме в найскладніші часи їх існування. Період настільки глибокої кризи і одночасна консолідація громадян України – найліпший момент для створення ефективної, життєспроможної, захищеної і сильної держави. Але для цього потрібно не лише здійснити подвиг, а й змінити і переглянути власну систему цінностей, в полоні якої ми якось існували всі ці роки. Що, до речі, зараз і відбувається в Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
