Про службові Тойоти й армійські ''буханки''
Я його зустрів у центрі Києва. Чорна "Toyota – Camry" з державного автопарку, із штатним водієм та закупленим за державні гроші бензином у бензобаці рвучко вирулила між колонами будівлі на Хрещатику, скло опустилось і я побачив усміхнене обличчя людини, у якої життя склалось вдало. Я впізнав цю людину. За часів Януковича він займав високу посаду в державній автоінспекції. Але часи змінились й відбулась ротація кадрів. Цій людині довелося піти. Але – не далеко. В іншу держструктуру. Система, як відомо, своїх не викидає на вулицю. Насправді, довелося змінити лише кабінет й службовий автотранспорт. Але не звички й привілеї згідно штатного розкладу.
Пам'ятаю, я тоді замислився над кількістю держслужбовців, яких обслуговують державні автопарки. Хоча в їхніх, приватних гаражах стоять цілком придатні для перевезення поважних посадовців власні "Лексуси" й "Рейндж – Ровери". І, повірте, не в єдиному екземплярі. Вистачає різноманітної авто-техніки й дружині, й діткам. Все, як у людей.
В принципі, пріоритети держави зрозумілі: поважні люди не повинні їздити в метро, або на велосипеді. Як ми вже помітили, приватні авто також не відповідають потребам іміджевої концепції, колись розробленої для управлінської ланки вище середнього рівня. Щонайбільший компроміс, на який може, із скрипом, піти система, це – чорна службова "Toyota – Camry" з двигуном у 3,5 літрів й коробкою "автомат".
Вибачте за таку довгу передмову. Просто я вам хочу показати, якими автомобілями возять поранених на фронті. Система пріоритетів цілком зрозуміла: військова людина не буде скиглити навіть у стані шоку. Їй не потрібні шкіряні сидіння з підігрівом, парк-тронік й датчик дощу. Вистачить й ношей, які подарували волонтери. Але не завадив би якийсь реанімаційний комплект. Щоб до операційної дотягнути. Й колесо щоб по дорозі не відвалилось. А щоб не викинуло з машини під час перевезення – цьому в нагоді стане солдатська кмітливість. Два світи, як кажуть, дві філософії буття. Здається, вони не перетинаються між собою. Існують паралельно. Питання, чи можна закупити кілька сотень (або, хоча б, десятків) пристойних санітарних автомобілів залишається під знаком запитання. Крім того, точно не знаємо, куди пішли новенькі "швидкі", закуплені ще попередниками. Деякий час цей блискучий автопарк стояв на майданчику на Кільцевій дорозі у Києві, потім якось розсмоктався.
І, з вашого дозволу, прохання до Укравтодору: зробіть хоч щось з мостом між Попасною та Бахмутом. Хоч бетонними плитами його перекрийте. Цією дорогою продовжують возити поранених. Звісно, водії – фронтовики знають кожен метр цієї "траси". Але для тих, хто, скажімо, вночі, на секунду забуде про оригінальний рельєф траси, все закінчиться раптово. Дивимось відео.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
