Знову про російський бізнес в Україні
Конфлікти навколо присутності російського бізнесу в Україні не складно було спрогнозувати одразу після початку агресії у 2014 році. Дискусія навколо роботи російських банків супроводжувалась яскравими картинками погромів відділень цих установ. Які, за твердженням незалежних експертів, "пилососили" український ринок, виводячи з нього валюту. А за іншою гіпотезою, яку озвучувала голова Нацбанку, ті ж самі установи були частиною української фінансової системи. Такий гібридний стан і війни, й миру, триває й досі. Бо чим далі, тим більш очевидним є існуючий конфлікт між воєнним станом й торгівлею та комерційними зв'язками з країною – агресором.
Остання історія із спробою блокування ТРЦ Плаза свідчить, що питання потрібно вирішувати. Бажано – без розбитих вітрин й спалених приміщень. Це той випадок, коли нинішні події у Парижі – не приклад для відтворення чогось подібного у Києві. Крім того, картинка з розтрощеними магазинами й спаленими машинами є частиною демонстраційного відеоряду російської пропагандистської індустрії, яка працює без вихідних. Хоча, відверто – на російські канали нам наплювати. Але нам має бути не наплювати на власний бізнес. Й нам не байдуже те, що власниками є члени сім'ї російського олігарха Роттенберга – "відомого російського бізнесмена, який має тісні особисті зв'язки з президентом Путіним. З березня 2014 року Ротенберг, або його компанії отримали державні контракти на загальну суму понад 7 мільярдів доларів", – йдеться в офіційному журналі ЄС у частині обгрунтування запроваджених Європейським Союзом персональних санкцій проти олігарха.
Які існують варіанти вирішення проблеми? Радикально налаштовані громадяни, які нещодавно "завітали" з шинами до ТРЦ, наполягають на конфіскації. Така собі відповідь на відібране українське майно й активи, скажімо, в окупованому Криму й на Донбасі. Але що далі? Шановні, ви бачили долю деяких конфіскованих банків (мова не про "Приватбанк", там інша ситуація), у які заводили тимчасові адміністрації? І що потім відбувалося з активами цих фінустанов? Призначені державою керуючі розтягнуть комплекс й майно за кілька тижнів. Технологія відпрацьована. При цьому всі витрати повісять на бюджет. Себто, заплатимо ми з вами. Після цього Роттенберги, через своїх швейцарських адвокатів подадуть до якогось міжнародного суду й ми з вами заплатимо знову.
Звісно, існує ще варіант – подібні об'єкти забити дошками й заблокувати роботу тисяч орендарів. Але це буде рівнозначно першому варіанту (розкрадання), плюс втрата сотень мільйонів гривень податків до міського бюджету. Й викинуті на вулицю працівники – наші співгромадяни.
Оптимальний шлях – це український власник. Й, увага – реальний, а не замаскована й перефарбована під кольори українського прапору "прокладка" від російських олігархів. Потрібен справжній, а не фіктивний український власник. Сподіваюсь, що трудовий колектив підтримає таку позицію. Зважаючи на репутаційні ризики, бажаючих буде не багато. Але, якщо говорити про створення алгоритму витіснення російських олігархів з України, український власник повинен отримати чіткі гарантії захисту з боку держави та суспільства. Погодьтеся, що на п'ятому році війни дивно виглядає присутність російського бізнесу, до того ж наближеного до Кремля, в Україні. Доволі дивно також виглядають російські товари на нашому ринку й гігантські компанії та комплекси, які продовжують "пилососити" український ринок й заробляти грубі гроші в Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
