Тепер спробуємо на смак
Пиріг спекли. Який він на смак – ніхто не знає. Але уявити смак можна за інгредієнтами, вкладеними у "страву", над якою працювало багато кухарів. "Кухарі" – політтехнологи, наближені до "Європейської солідарності" поспішили визнати результат в 8,1% – перемогою. Бо, як пише Віктор Уколов, Петра Порошенка "критикували всі". За такою логікою, "перетікання" особистого рейтингу Порошенка з 54,7% (у 2014-му) до 25-ти, й потім – у партійні 8,11% у 2019-му – це достойна відповідь на критику з боку всіх учасників змагань. Звісно, так трапляється під час виборів – діючу владу критикують. Можливо, це пов'язано з відомим імперативом: кому більше дано, з того більше й спитають. Цікаво, чи вірить у таким чином проголошену "перемогу" сам Петро Порошенко? Маю сумніви, що лише критика стала причиною масштабних змін у настроях виборців. Були й інші підстави. Але, зрештою, політтехнологам потрібно ж якось пояснювати результат, в тому числі, й власної роботи. Ймовірно, перемогою вважається сам факт проходження до парламенту.
Стосовно "Голосу". Багато хто очікував повторення результатів Зеленського, але у парламентському вимірі. Але це було наївно, бо той же Зеленський продовжував наступ, вів свою партію у парламент й розповідав про це у роликах, за кермом "найзеленішої" "Тесли" у світі. Себто, місце Зеленського було зайнято самим Зеленським. Але, те, що "Голос" зі старту, за два місяці потрапляє до ВР – це багатообіцяючий початок. У складі "Голосу" багато людей, які відомі своєю активною реформаторською позицією, риторикою й літературним стилем. Сподіваюсь, парламентське середовище їх не зіпсує. І важливо, аби багатообіцяючий "Голос" не переродився у безнадійну "Нашу Україну". Долю цього політичного конгломерату варто пам'ятати.
Далі. Реінкарнація Медведчука та його поплічників. Журналіст Олексій Братущак на "УП" написав, що подібним провалом "медведчуківців" задоволений. Мовляв, ресурсів було вкинуто захмарну кількість (й справді, скуплені інформаційні канали "Ньюзван", "112" й меншою мірою "Зік") "молотили" 24/7, транслюючи "нарізки" з промовами самого Медведчука й фрагментами з його інтерв'ю. Тими, що "з джакузі". Або – "з теплої ванни". А Вадим Рабинович, схоже, прописався на одному з цих телеканалів. Він годинами активно жестикулював в ефірі, пояснюючи громадянам України "політику партії". Кумедно при цьому виглядав офіційний розподіл ефірного часу для партій – учасниць виборів. ЦВК "нарізала" їм по 60 хвилин для передвиборчої агітації. Й не помітила ознак порушення цієї самої агітації з боку "ОПЗЖ". Думаю, цей розподіл той же Рабинович сприйняв з притаманним йому гумором. У стилі: "А что, нам еще и дополнительное время для агитации положено?" Жарти жартами, але не поділяю оптимізму Братущака про нікчемний результат медведчуківців. Тому що цифра в 13 відсотків – це лише вершина айсбергу. А в підводній частині – фінансові (про інформаційні ми вже згадали) ресурси. І це не лише кремлівські гроші. Медведчук й в Україні непогано заробляє. Й ринок дизельного пального й скрапленого газу у нас немаленький. Захід ОПЗЖ у парламент – це як захоплення плацдарму, який дозволяє розгорнути діяльність всередині законодавчої гілки влади. Й задіяти для цього означені вище ресурси й можливості для впливу на інших учасників процесу.
Чи зможуть протистояти спробі повзучого реваншу, підкріпленого матеріально й інформаційно, новообрані депутати, які вперше потраплять під прес неймовірних впливів і спокус? Похід у владу "Слуги народу" нагадав призабутий анекдот минулих часів про людей, яких відловлювали на вулицях для просування у владу. Зашкальний рівень підтримки Зеленського призвів до небаченої ситуації – коли маловідомий кандидат (кандидатка) по мажоритарному округу, зі старту отримували 20-30% голосів – за бренд. Відтісняючи значно відоміших, досвідченіших у цих справах конкурентів. Які часто роками "обробляли" й "поливали" округи різними методами. Як себе поводитиме більшість у парламенті, як президент вибудовуватиме свої стосунки із своєю фракцією, які, окрім Зеленського й Богдана існуватимуть центри впливу на парламентарів? Й, зрештою, що в голові у самого Володимира Зеленського, які ідеї реалізовуватиме президент, отримавши таку підтримку у ВР? Відповідь на це питання остаточно буде очевидною після прийняття присяги новим складом ВР. Хоча магістральні напрямки політики Зеленського задекларовано – питання в інтерпретаціях, умовах й механізмах застосування. А, ще варто додати знамениту "політичну волю".
Отже, навіть у Києві мажоритарку по всіх округах взяли "Слуги народу". Цей політичний шторм по країні пережили лише деякі самовисуванці. Політолог Михайло Басараб у ФБ здивовано констатував, що навіть у Львові, під час війни, представниця "Голосу" Наталія Піпа перемогла Андрія Михальчишина. Ось що пише Басараб: "Я нічого не знаю про Піпу. Нагуглив якийсь текст про цю пані. Бачу, що кандидат Наталія Піпа – це про сквери і екологію. Тепер стоп. Увага! У час війни Львів обирає до парламенту "сквери і екологію", а не Михальчишина. Народ, нас справді кудись занесло". Й одразу, у дописах отримав відповідь від мешканців Львова про те, що Піпа, на відміну від Михальчишина, "багато зробила для округу": в сфері екології, захисту скверів і у боротьбі з незаконними забудовами. Аля гер ком аля гер, як кажуть французи – на шальках терезів опинилися війна на сході із війною забудовників... Схоже, українці таки звикають до "замороженого" конфлікту й перемикають свою увагу на те, що відбувається під вікнами їхнього будинку. Подібна мотивація домінує й в центральній Україні. На Кіровоградщині переміг Олесь Довгий. З нетиповим результатом. Він "переграв" представника "Слуги народу" з результатом 40,92% на 28,05%. Опонент Довгого "від Зе" визнав у ФБ "чесною перемогою діючого депутата, без роздачі грошей і гречки". Факт чесної перемоги у даному випадку, думаю, важливіший самої перемоги. Якщо ви звернули увагу, це також ознака виборів, які відбулись. Опоненти (в тому числі у Києві, де завжди вирували неабиякі пристрасті через щільність результатів), один за одним вітають переможців, й зазначають відсутність грубих порушень. У випадку з Довгим залишається сподіватись, що він перегорнув сторінку його "київського періоду". Який свого часу супроводжувався добровільним зняттям недоторканості. Мотивація його виборців майже не відрізняється від аргументів львів'ян у випадку з Піпою та Михальчишиним: "Довгий постійно особисто зустрічався з людьми, на відміну від більшості його конкурентів", "до нього можна було звернутись з питанням чи проблемою, він допомагав, вирішував, й не лише перед виборами". Отже системна робота на окрузі перемогла "телек".
Судячи з цього, переорієнтація виборців на мікрорівень як тренд, триватиме й надалі. Як й парламентський лобізм "своїх" округів. Це питання частково буде знівельовано скасуванням мажоритарки, починаючи з 2023 року. Але ж ми з вами не знаємо, чи дотягне цей склад Ради до "планових" виборів. Що цікаво, принцип "вибивання" грошей на округ не похитнувся навіть в умовах проголошеної децентралізації. Навіть, не зважаючи на потенційний "конфлікт інтересів" між депутатами парламенту й органами місцевого самоврядування. У цьому процесі перемагає той, у кого більше інструментів впливу й можливостей у Києві, що переноситься й на регіональний рівень.
З іншого боку, мажоритарка відзначилась тим, що до ВР не потрапило багато одіозних персонажів. Від місцевих феодалів, у яких в окрузі "схоплено" все: прокурори, судді, поліція, СБУ, бандити, бізнеси, до представників ще позаминулої "злочинної влади" й фігурантів журналістських антикорупційних розслідувань. Але пройшло й достатньо інших, не менш відомих у вузьких колах персонажів. А ось з братами Дубневичами, в "активі" яких – значна кількість публічних антикорупційних розслідувань, частина яких пов'язана з "Укрзалізницею" та підприємствами – постачальниками залізничної імперії, еволюція нашого розвитку застосувала Соломонове рішення. Тандем розділено навпіл. Один з братів – Ярослав отримав депутатський імунітет. Інший – Богдан, пролетів повз крісло у ВР. Таке собі напів-рішення наших виборців.
Між іншим, про депутатський імунітет. Свого часу, діючий тоді президент Порошенко, у своєму посланні до ВР, закликав депутатів скасувати депутатську недоторканість. Тоді депутати на секунду затамували подих, але Порошенко розрядив ситуацію. Із посмішкою він запропонував цей "подарунок" зробити наступникам. Депутатам наступного скликання. Тоді всі присутні у залі ВР весело посміялись й питання, цілком прогнозовано, так і залишилось на рівні президентського жарту. Цілком ймовірно, що й нині популярне в народі прагнення скасувати недоторканість, буде звужено до роз'яснень депутатського індемнітету із посиланням на висновки Венеційської комісії. Отже, склад наступного скликання Парламенту обрано. Пиріг готовий. Продукт ще гарячий, але ми, звісно, його скуштуємо на смак. Чи сподобається?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
